ФІЗКУЛЬТУРНО-СПОРТИВНЕ ТОВАРИСТВО «СПАРТАК»​

ХАРКІВСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

Створений „Спартак” починає діяти.

 Історія 30-х років залишила нашому поколінню одну з яскравих сторінок радянського життя. В нашій країні вони стали періодом небачених зрушень в усіх сферах багатогранного життя радянських людей.  Подвиг і романтика регулювали  його буття,  ламаючи старі уявлення про людські можливості, піднімали творчу ініціативу і ентузіазм народних мас.

Це був і злет фізкультурного руху в країні , пошук нових форм роботи і боротьба за впровадження їх в життя.  Цьому сприяли нові постанови партійних і профспілкових органів, в основі яких було створення колективів фізкультури по виробничому принципу та спортивних комітетів, впровадження Всесоюзного фізкультурного комплексу „Готовий до праці й оборони”, який набув популярності серед молоді, а організація  спортивних  товариств профспілок наблизило масову фізкультуру  до діяльності кожної виробничої галузі, єднало трудівників однорідних професій у спортивних заходах, піднімало патріотизм серед них за свій колектив.

З початку 30-х  років в країні зростає кількість трудових колективів артілей промислової кооперації. Організація в них гуртків і колективів фізкультури  сприяла активному залученню працюючих до масових занять фізичними вправами та улюбленими видами спорту. Саме з метою покращення  керівництва діяльністю понад тисячею  створених гуртків фізичної культури при президії Всесоюзної ради промкооперації було створено Бюро фізичної культури.

Згодом аналогічне Бюро було створене і при Укрпромраді. Бюро намагалося організаційно зміцнити спортивні осередки при артілях промислової кооперації, допомагало організовувати і проводити масові змагання, залучати працюючих до занять фізкультурою і спортом, обладнувати спортивну базу.

Подальший ріст чисельності первинних фізкультурних організацій промислової кооперації  прискорив створення добровільного спортивного товариства. На початку 1935 року на пропозицію Центрального комітету комсомолу Всекомпромрада здійснила ряд організаційних заходів, спрямованих на створення фізкультурно-спортивного товариства. Уряд задовольнив прохання  Всесоюзної Ради промислової кооперації, і 19 квітня 1935 року прийняв рішення про організацію Всесоюзного добровільного фізкультурно-спортивного товариства, якому дали назву „Спартак”.

Президія Всесоюзної Ради фізичної  культури при ЦВК СРСР своєю постановою від 19 квітня 1935 року „Про організацію добровільного фізкультурного товариства „Спартак”  в системі Промислової Кооперації” затвердила представлений статут товариства і положення про центральну раду, а також проект форми, прапора, емблеми й членського квитка.

Почалася копітка організаційна робота по створенню спортивного товариства на  місцях.  З цією метою було  затверджено Організаційне бюро товариства „Спартак”, яке очолив відомий діяч  профспілкового руху К.В.Василевський,  заступником став один з перших комсомольських  організаторів фізкультурної роботи, член президії Всесоюзної Ради фізкультури і член Виконкому Червоного Спортінтерну С.Привіс, який у 20-х роках працював в Харкові головою правління першого в Україні комсомольського  спортивного клубу імені Л.Балабанова та був членом Бюро Всеукраїнської організації  фізкультури „Спартак” при ЦК ЛКСМ України.

Організаційне бюро по створенню товариства розробило оперативні плани розвитку масової фізичної культури і спорту в трудових колективах артілей промислової кооперації, створення широкої мережі фізкультурних колективів в містах і районних центрах країни, будівництва спортивної бази, переведення  деяких швейних підприємств галузі на пошиття спортивної   форми та інвентарю тощо.

Організаційному бюро було запропоновано негайно приступити до організаційного оформлення центральної ради і місцевих організацій товариства та розпочати роботу по підготовці до скликання  Всесоюзного з’їзду товариства „Спартак”. В цю діяльність підключалися обласні, крайові і республіканські Ради фізкультури, які зобов’язані  були забезпечити практичну допомогу і систематичне керування в справі організації і діяльності товариства „Спартак”.

Вперше в статуті виробничого спортивного товариства промкооперації „Спартак” було поставлене завдання ввести  фізичну культуру і спорт у виробничий процес для підвищення виробництва праці, а також  спрямовувати на боротьбу з професійними вадливостями і травматизмом.  Спартаківці повинні були здійснювати масовий розвиток форм і методів здорового відпочинку і розваг для трудящих, об’єднаних системою промкооперації і членів їх сімей, разом з системою промспілки  організовувати лікарський контроль з фізичної культури в усіх ланках спорттовариства.

В 30-х роках поряд з грандіозними будовами в Донбасі, на Дніпрогесі, ряду  металургійних комбінатів та інших почали в Україні широко зростати підприємства промислової кооперації, які спеціалізовувались на виробництві  необхідних   для народу  товарів широкого вжитку, харчування, побутового призначення та інших, що виробляли майже 40-50 відсотків валового доходу міст, а в деяких невеликих районних центрах і всі сто. Кожна з промартілей налічувала в своєму колективі від 25 до 500 працюючих, що, по суті, представляли крупні колективи фізкультури, здатні конкурувати з командами деяких підприємств і організацій.  Спортивні міські ради закріплювали за кожним колективом (а то й кількох) інструктора-організатора, завдання якого полягало у наданні допомоги в організації, фізкультурного колективу, проведенні тренувально-підготовчого  до змагань процесу, створенні команд з видів спорту, придбанні спортивної форми та інвентарю та участі  команд колективу в міських і вищих за рангом відомчих змаганнях.

Українська організація „Спартак” однією з перших серед союзних республік разом з Харківською, Київською, Вінницькою,  Дніпропетровською, Сталінською (нині Донецькою), Одеською і Чернігівською обласними радами увійшла до складу Всесоюзного спорттовариства промкооперації. Досвід перших фізкультурних гуртків у  промисловій кооперації, що з’явилися ще в середині 20-х при галузевих профспілках у Харкові, Дніпропетровську, Києві, Чернігові та інших містах за активної участі комсомольців і молоді, згодився при створенні нового спорттовариства.

В Україні вже за короткий була проведена значна організаційно-масова робота по створенню міських і обласних рад спорттовариства  та артільних й інших колективів фізкультури. Крупні колективи промислових артілей промкооперації були створені в багатьох містах республіки, особливо в Києві, Житомирі, Вінниці, Проскурові (нині Хмельницький), Одесі, Харкові, Луганську, а також в Чернігові, Полтаві, Черкасах, Умані, Лубнах, Золотоноші, Тульчині, Кіровограді, Бердичеві, Сумах, Кременчуці та в інших великих і малих містах та райцентрах України. Вже до кінця року було створено понад 300 колективів фізкультури, а кількість фізкультурників збільшувалася з кожним днем і  сягала до 35 тисяч.

Значну організаторську роботу в Україні по створенню республіканського спортивного товариства промкооперації „Спартак”  проводили Вукомпромрада і Рада фізкультури  при ВЦК УРСР  та створене ними Організаційне бюро. Тому до кінця 1935 та початку 1936 років  вже були  на місцях створені колективи фізкультури та міські, обласні  і республіканська ради спорттовариства.

До керівництва товариства в республіці прийшли  профспілкові, комсомольські і спортивні організатори фізкультурного руху.

Перебудова фізкультурної роботи в Україні  з організацією нового спорттовариства давала зримі прикмети росту. За який-небудь рік кількість членів його зросла майже вдвічі; в містах, а особливо районних центрах, де крім „Спартака”, не було інших спортивних організацій та гуртків, до нього потягнулася молодь з інших підприємств і установ. Міська рада „Спартак” стала для них справжнім вогнищем спортивно-масової роботи, і вони залюбки йшли на заняття спортом в її секції та виступали в змаганнях.

Починаючи з 1936 року, Республіканська  рада ДСТ „Спартак” почала регулярно проводити першості товариства з багатьох видів спорту, особливо з легкої атлетики, футболу, боротьби, важкої атлетики, боксу, волейболу, плавання, кульової стрільби та інших видів. Широкого поширення набував волейбол. Він став ніби  атрибутом любого колективу фізкультури із-за своєї доступності, емоційності. Жодне дозвілля молоді не обходилося без цієї гри.

Чудові спартаківські волейбольні команди були вже в Харкові, Дніпропетровську, Києві, Одесі, Житомирі, Чернігові, Черкасах та інших містах республіки. А диктували моду в першостях України гравці Харкова. У 1933 році вони стали переможцями республіканської першості , що відбулася в Дніпропетровську, і з тих  пір, аж до 1941 року, були переможцями серед жіночих і чоловічих команд.

У 1941 році звання чемпіонів України серед чоловіків переходить до київських спартаківців, а серед жінок чемпіонками залишаються харків’янки. Лише війна перепиняє їх подальшу переможну ходу.

В першому ж всесоюзному чемпіонаті „Спартака” в Москві  харківські спортсмени стають призерами, поступаючись столичним волейболістам та команді Ленінграда.

Мужнів і футбол. Ця гра полонила серця спартаківських спортсменів. В кожному місті, в крупних колективах фізкультури товариства були футбольні команди. Проводилася всеукраїнська першість „Спартака”, де фаворитами були футболісти Дніпропетровська.

У 1935 році дніпропетровська команда стала чемпіоном України, а коли у наступному році були створені добровільні спорттовариства  профспілок, то в республіці організовуються при спорттовариствах „Динамо”, „Спартак”,”Локомотив”, а пізніше – „Сільмаш” показові команди (по сучасному – команди центральних секцій).   Команда дніпропетровського „Спартака” у 1937 році стала чемпіоном України.

А у 1938 році в групі сильніших у всесоюзній першості виступав харківський „Спартак.

Приємно відзначити також, що в складах московської команди „Спартак” у футбольному чемпіонаті СРСР в різні роки виступали вихованці спартаківських колективів України і завойовували почесні звання чемпіонів та призерів змагань. Серед них – неодноразовий чемпіон СРСР миколаївець Станіслав Леута (1936,1938р.), дніпропетровець Павло Корнілов (1938-1939), Андрій Протасов (1939)  з Одеси та інші.

З 1937 року в республіці розігрується ще одне почесне звання – володаря Кубку України.

В розіграші першого Кубку України успішно стартували спартаківці  Дніпропетровська. Послідовно перемігши чотири команди поспіль,  наддніпряни у напівфіналі зустрілися з футболістами київського „Динамо” і поступилися.

Серед представників футбольної  феміди, що обслуговували  всесоюзні  і республіканські турніри, були і представники спартаківських організацій. Особливо плідно працювали харківські  і київські арбітри, яким було присвоєно звання судді всесоюзної категорії. Серед них харків’яни Л.Ордін, О.Левітін, Г.Грицюк, кияни – С.Хавчин, Л.Чорнобильський та інші.

Футбол серед  спартаківських колективів набував значного поширення, ставав популярним і був чудовим засобом оздоровлення і виховання молодого покоління.

З перших днів свого існування нове товариство широко розгорнуло  масштабну організаційну роботу по створенню колективів фізкультури промислової кооперації, по масовому охопленню працюючих  систематичними заняттями фізкультурою і спортом, вихованню всебічно розвинутих та фізично загартованих громадян молодої республіки Рад.

У передвоєнні роки весь світ знав про видатні досягнення спартаківських спортсменів України. Вони стали першопроходцями у великому спорті. Особливих успіхів  добилися важкоатлети Георгій Попов, Юзеф Хотинський, Григорій Новак, Аркадій Касперович, Юзеф Полонський, Яків  Куценко, Олександр Донськой та інші.

У 1937 році звання чемпіонів Радянського Союзу в командному заліку завоювали українські штангісти, серед яких в основному були спартаківські спортсмени,  утримували його і у наступні роки.

Яків Куценко – один  з найвидатніших представників радянської школи важкої атлетики був 14-разовим чемпіоном країни.  Він першим в СРСР подолав чотиристакілограмовий рубіж в триборстві, став першим чемпіоном Європи.  Починаючи з 1936 року – по 1951 рік, він одинадцять разів завойовував звання чемпіона України, що й досі не вдалося здійснити жодному атлету.

За свій спортивний шлях  він чотири рази  встановлював світові та 53 рази всесоюзні рекорди, двічі отримував срібні нагороди чемпіонату світу (1946, 1950) та двічі піднімався на вищий європейський щабель.

Багато талановитих спортсменів підготував цей видатний штангіст – заслужений  майстер спорту, заслужений тренер СРСР, арбітр міжнародної категорії, наставник олімпійської  молоді!

Бачачи успішну організацію  змагань і постановку спортивно-масової роботи в молодому спортивному товаристві,  до лав ДСТ „Спартак” потягнулося  багато перспективних спортсменів, які в перших же змаганнях заявили про себе  на повний голос.

Зростанню майстерності спартаківських спортсменів сприяло прийняте у 1936 році рішення Всесоюзної ради спорттовариства про проведення першості спорттовариства з різних видів спорту. Змагання стали одним із дієвих засобів залучення до активного способу життя працівників  промислових артілей та членів їх сімей,  учнівської молоді, прилучення їх до фізкультури і спорту, виявлення  в них, як індивідуальних, так і особливо досягнень колективів.  Змагання сприяли  розвитку масовості, пошуку нових  талановитих  спортсменів, а безпосередня участь  провідних спортсменів  в стартах привертала увагу широкої громадськості.

Українська республіканська організація „Спартак” включилася у проведення масових  першостей з масових видів спорту, які полюбилися молоді.  В республіці були проведені  відомчі першості з кросу, де на старт весняних і осінніх змагань виходили майже всі працівники того чи іншого артільного колективу. Треба було бачити, з якою пристрастю  кожен  стартуючий на дистанціях кросу захищав честь свого відомства деревообробників, лозомеблевиків чи  металістів тощо. А на грудях кожного кросмена  був ромбовидний знак товариства „Спартак”.

Тисячі спартаківців змагалися  за право з честю  носити почесний значок „ГПО”, склавши нормативи і вимоги фізкультурного комплексу.

Кращі з кращих спортсменів виступали в першостях Республіканської ради  „Спартак” з легкої атлетики, волейболу, футболу, важкої атлетики, боксу, плавання тощо. Першими переможцями стали волейболісти Дніпропетровська, столичні боксери і штангісти, легкоатлети Харкова, борці Чернігова та інші.

У 1936 році на чемпіонаті Всесоюзної ради ДСТ „Спартак” легкоатлет із Запоріжжя Іван Козир   встановив рекорд України у метанні  молота, який проіснував понад тринадцять років і був перевершений у 1949 році київським спартаківцем Георгієм Дибенком. Успішно виступали киянки Віра Піжурина з бігу на 100 і 200 метрів та Лариса Граужис – з бігу на 500 метрів, харків’янка Клара Фрумкіна – з бігу на 800 метрів та інші. Вони стали чемпіонами і рекордсменами республіки і в наступному  році. В серпні 1937 року в Москві в особистій першості країни Віра Піжурина  вийшла  переможцем з бігу на 200 метрів та в стрибках у довжину, а Клара Фрумкіна на своїй коронній дистанції 800 метрів. А вже наступного року Віра Піжурина перевершила світове досягнення  з бігу на 400 метрів, показавши 57,7 секунд.

Хороші результати протягом 1938-1939 років демонструвала київська спартаківка Лариса Граужис у бігу на 500 і 800 метрів та в стрибках у довжину з розбігу.

Республіканське спорттовариство промкооперації в своїх лавах виховало багато перспективних  спортсменів.  Талановитий і різнобічний спортсмен Михайло Дмитрієв з Харкова перший із спартаківців України завоював звання абсолютного чемпіона СРСР із спортивної гімнастики 1936 року. Він же був другим після  москвича Миколи  Сєрого в  змаганнях  ІІІ Всесвітньої робітничої Олімпіади, яка  відбулася влітку 1937 року в Антверпені. До речі, Михайло Дмитрієв через травми кількох гравців московського „Спартака”  замінив одного з них і успішно провів зустріч, ставши, як  і інші футболісти, переможцем всесвітнього турніру.

Провідні спартаківські спортсмени разом з посланцями інших республік успішно виступивши на Всесвітній робітничій  Олімпіаді в Антверпені, потім продемонстрували свою майстерність в Парижі, Празі та інших містах Європи. Весь спортивний світ говорив, що виступи  радянських спортсменів змогли б прикрасити  будь-які змагання світового рівня.

1936 рік став переможним у розвитку фізкультурного руху в країні. Піднялася творча ініціатива і ентузіазм фізкультурників. Розгорнулося будівництво спортивних споруд, створення перших дитячих спортивних шкіл, будинків піонерів з секціями для  самодіяльної роботи, в тому числі і спортивних.

Створення колективів фізкультури  по виробничому принципу ще більше наблизило спортивно-масову роботу до завдань поточного моменту. Вся робота в галузі фізичної культури признавалася справою першочергового державного  значення.

30-ті роки стали періодом бурхливого розквіту і Української республіканської організації товариства промкооперації. У передвоєнні роки, не дивлячись на значну кількість профспілкових спорттовариств в республіці, перед серед них, особливо по масовості в спорті, вів „Спартак”. Сильнішими спортсменами і командами  спартаківці були представлені в складах збірних колективів спорттовариства та України в змаганнях різного рангу. Примітною особливістю спартаківських колективів стала їх популярність в багатьох містах, вони були примітною подією в їх громадському житті. Участь команд  з ромбовидною емблемою і літерою „С” в різних змаганнях стало прикметою часу, за них уболівала мало не більша частина городян, яка завжди  зберігала вірність традиціям „Спартака”, патріотизм спортивному прапору товариства.

Важливим випробуванням для молодих радянських спартаківців стала участь у всесоюзних велотурах. На машинах вітчизняного виробництва з маркою „ХВЗ”, а по суті, в класі дорожних велосипедів, на дистанції у 2500 кілометрів Першого радянського велотуру  1937 року переможцем став харківський велогонщик Володимир Букрєєв. Спартаківська шестірка велосипедистів теж завоювала перший приз.

Наступного року дистанція Другого велотуру  була продовжена  до 3200 кілометрів і пролягла по шляхах трьох братських республік – Російської Федерації, України і Білорусії. Взявши  старт в Москві, шістка провідних  спартаківських  велогонщиків в складі москвичів Володимира Леонова, Петра Васильєва, Михайла Назарова та українських  спортсменів – харків’янина  Володимира  Букрєєва, одесита Валентина Гейнемана і киянина Миколи  Ялового першою промчалася по маршруту велотуру через Тулу-Орел-Чернігів-Гомель-Бобруйськ-Мінськ-Вітебськ-Псков-Ленінград-Новгород-Калінін (нині Твер) і фінішували в столиці, ставши вдруге переможцями. 20 етапів велогонки впевнено подолав і харків’янин   Володимир  Букреєв, який посів друге місце в особистому заліку.

В Третій всесоюзній велогонці 1940 року спартаківська команда знову не віддала нікому пальми першості.

Примітною стала нев’януча спортивна молодість харківського майстра спорту Володимира Букрєєва і в наступних роках. На початку 50-х він брав участь у багатоденній республіканській велогонці і посів третє місце, а потім блиснув своїм талантом і в першості Радянського Союзу і знову став третім. В.Букреєва можна було  бачити  і в середині 50-х, коли він неодноразово стає переможцем обласних велогонок в Харкові.

Радянський уряд гідно оцінив вклад спартаківців країни в розвиток фізкультурного руху: 22 липня 1937 року нагородив товариство орденом Леніна. Державними нагородами відзначено кращих спартаківців, серед яких українські спортсмени штангіст Георгій Попов, гімнаст Михайло  Дмитрієв, плавець Семен Бойченко  та інші.  Того ж року кращим спортсменам було присвоєно звання заслуженого майстра спорту СРСР.

Всього за два роки спорттовариство і його вихованці ввійшли в число  кращих вітчизняного фізкультурного руху, були його авангардом, добиваючись гучних перемог в багатьох видах спорту. Армія фізкультурників українського „Спартака” зросла до 40 тисяч чоловік.

Розвивалися успішно профілюючі види спорту в товаристві.

Чемпіонами країни у своїх вагових категоріях стали харківські боксери Олександр Грейнер і Левко Сегалович, вони  виконали майстерський рубіж, а гімнасти Михайло Дмитрієв, Аджат Ібадулаєв  Михайло Касяненко з Києва ввійшли в еліту сильніших, до того ж, Ібадулаєв у 1939-1940 роках став абсолютним чемпіоном із спортивної гімнастики.

На ІІІ Всесоюзних змаганнях спорттовариства „Спартак” з кульової стрільби киянин Каначинський разом  з ленінградцями Кудряшовим і Березкіним, москвичами Сорокіним, Єгоровим і Есельсоном встановив десять всесоюзних  рекордів в різних вправах.

Значних досягнень в спорті досягли легкоатлети Леонід Цельман, Іван Драний, Микола Степанов, боксери Анатолій Бандолетов – чемпіон ДСТ „Спартак”, Борис Рисев, велосипедист Юрій Гаммерштедт та інші.

Велику увагу Всеукраїнська рада „Спартак” приділяла низовим колективам фізкультури, зміцнюючи їх штатними та громадськими кадрами. Колективи проводили свої змагання, брали участь в міських і обласних першостях, а переможці ставали учасниками республіканських і всесоюзних змагань. В колективах  з успіхом культивувалися і військово-прикладні види спорту.

Коли у вересні 1937 року фізкультурні організації московської  артілі „Спорт і туризм” та  загорської „Червоний швейник” звернулися  до всіх спартаківських колективів з ініціативою розгорнути соціалістичне змагання на честь знаменних подій в житті країни, їх  підтримали усі артільні фізкультурні організації України. Всесоюзна рада „Спартака”  встановила перехідний Червоний прапор та п’ять премій для переможців.

У соцзмагання, до умов якого входили  спортивні і виробничі показники, включилися майже усі артільні колективи республіки. І, до речі, колектив дніпропетровської артілі „Юмартес” став переможцем огляду-конкурсу, завоював перехідний Червоний прапор і перший приз з дипломом Всесоюзної ради спорттовариства „Спартак”. Фізкультурники артілі „Юмартес” перевиконали всі планові завдання і взяті зобов’язання  з розвитку масової фізкультури, підготовки значківців  ГПО, провели змагання з ряду видів спорту. Всі члени артілі були залучені в спартакіадні старти, а половина виробничників підприємства стали ударниками. Для дніпропетровців заклик: першими в праці та спорті – став законом. Його підхопили всі спартаківці країни.

В числі переможців республіканського соцзмагання на честь знаменних подій в житті радянських людей стали колективи фізкультури артілей з Києва, Харкова, Дніпропетровська, Одеси, Черкас, Вінниці та інших міст України.

У передвоєнні роки спартаківці України виступили з ініціативою  надання допомоги  сільським фізкультурникам.  Заспівувачем цього почину стала  Київська обласна рада товариства на чолі з Вілем Павловичем Орлом. Кияни організували  спортивні бригади, які виїздили в села з показовими  гімнастичними виступами в сільських Будинках  колгоспника, проводили вело та лижні агітаційні пробіги, уроки фізкультури в сільських  школах, привозили методичну літературу, спортивний інвентар, організовували спільні змагання з молоддю, допомагали обладнувати простійші спортивні споруди. Сільська молодь Макарівського, Володарського, Васильківського, Києво-Святошинського та інших районів Київщини вдячні столичним спартаківцям за неоціненну допомогу.

Шефську допомогу  надавали також спартаківці Черкас, Золотоноші та Умані  сільським колективам своїх районів. Вони разом проводили змагання по складанню нормативів комплексів ГПО, „Ворошиловського стрільця” та вимог інших оборонних значків. Шефство було поширено і в інших областях.

Чернігівські спартаківці виступили з ініціативою  проведення дитячих змагань. Вони стали зачинателями зародження дитячо-юнацької організації „Юного спартаківця”. Серед  дітей почали успішно культивуватися такі види спорту як легка атлетика, спортивна гімнастика, волейбол, стрілецький спорт і, звичайно, футбол.

Ініціатива спартаківців була підтримана і в інших регіонах країни. В Україні, крім  чернігівських спортсменів, почин підтримали в Харкові, Києві, Одесі, Сумах, Вінниці, Черкасах та інших містах. У почина  завжди широкі крила – свідчила народна говірка.  Та й результати прикладу були наочні: в Чернігівський організації були створені дитячо-юнацькі секції „Юного спартаківця” з видів спорту, що стали підліткам до вподоби – з  волейболу, спортивної гімнастики, легкої атлетики,  а взимку функціонували дитячі команди з хокею і лижних гонок. Це починання дозволило чернігівчанам злучити до секційних занять понад 250 дітей і підлітків. А Всесоюзна рада ДСТ „Спартак” провела змагання з легкої атлетики 1938 року, запросивши до столиці провідні команди Москви, Мінська і Харкова.

Дитячо-юнацький спорт в системі ДСТ „Спартак” отримав в республіці широке поширення. Особливо дітворі сподобався футбол.

В Україні повсемісно проводилися футбольні турніри в Києві, Харкові, Полтаві, Одесі. Це були перші кроки по організації дитячого спорту, створенню дворових команд, залучення юні до занять масовою фізкультурою і спортом, до туристко-краєзнавчих екскурсій. Спортивні заходи спартаківських колективів та окремих спортсменів по організації і становленню дитячого спорту в республіці  знайшов багатьох послідовників в різних містах України. Адже в них формували свій спортивний характер, робили перші кроки в спорті майбутні видатні спортсмени, які згодом захищали честь країни  у відповідальних змаганнях.

В діяльність Всеукраїнської організації „Спартак” 1937-1938 р. ввійшли у життя  багатьох спортсменів та організаторів фізкультурного руху не тільки   гучними досягненнями на спортивній ниві, а й жорстокими репресіями.

Надумані процеси над „ворогами народу”, театралізовані збори  трудящих, які таврували „ворогів”, своїх товаришів по роботі, шокували населення. Деякі люди щезали безслідно, репресії тривали.

Але тяжіння молоді  до спорту примушувало її відвідувати спортивні секції, брати участь в змаганнях, складати нормативи спортивних і оборонних комплексів.

Відчувалося, що разом з новим поколінням 30-х „Спартак”  гартував характер і ставав головним спортивним товариством України. Саме тут зростали основні спортивні сили, які переборюючи усі негаразди суспільного життя, засівали новим насінням переорену лемехами стару ниву заорганізованості, недовіри, кар’єризму, рекордсменства тощо.

В роки перших п’ятирічок  в героїчній ударній праці формувалися нові моральні риси громадянина, в тому числі й фізкультурника. Ударні бригади  в артілях промислової кооперації, створені виключно з фізкультурників і спортсменів, боролися за виконання п’ятирічки  за чотири роки. Натхненна праця й фізкультура вже з перших кроків завжди йшли поруч.

Молода поросль підприємств кооперації з спортивними значками на грудях вели  перед і у  виробничому змаганні.

Щоб перевірити свою витривалість і загартованість, спартаківці відправлялись в тривалі туристські походи, велопробіги, влаштовували  комбіновані і зіркові естафети, масові спартакіади, спортивні свята.

Широкого розповсюдження в республіці отримали військово-прикладні види спорту, що розвивалися в спартаківських організаціях. Були відкриті секції авто- мотоспорту, працювали авіаційні школи і гуртки планерного і парашутного спорту. Новим обладнанням оснащалася матеріально-технічна база цих видів спорту. А після  того, як в спартаківські лави вступили перші Герої Радянського Союзу, прославлені льотчики В.Молоков, М.Водоп’янов і льотчик-орденоносець М.Бабушкін, – про що в одній з кореспонденції повідомила газета „Красный спорт” за 1936 рік, – популярність товариства „Спартак” набула широкого розголосу, і до нових секцій потягнулася молодь.

На Україні відкрилися спартаківські авіаційні школи і  клуби в Києві, Харкові, Одесі, Миколаєві, Луганську, Кіровограді, Полтаві, Сумах, Горлівці, Кременчуку і в інших обласних і районних центрах,  та планерні і парашутні секції ще в багатьох районних центрах. Вже до 1939 року  в республіці налічувалося 36 аероклубів. Маючи сучасну матеріальну частину (220 літаків), аеродроми та інструкторсько-льотні кадри, вони залучили до занять понад  4 тисяч юнаків і дівчат.

В аероклубах  України молодь без відриву від виробництва оволодівала професіями пілотів, авіатехніків, мотористів, повітряних стрільців. У 1936 році вже було підготовлено біля 1300 пілотів, 600 техніків, стрільців і мотористів, 3000 планеристів і понад 2500 парашутистів. Підготовка військово-прикладних  і технічних кадрів вирішувалася в тісному зв’язку  органів ТСОАВІАХІМу, комсомолу і рад ДСТ „Спартак”. Кращих вихованців аероклубів по ініціативі комсомольських  організацій направляли у військові авіаційні школи і училища. Усі майбутні льотчики були  значківцями комплексу ГПО,  мали  спортивні розряди, отримані в спартаківських секціях.

Спільна діяльність спартаківських організацій з оборонними посилилася, коли у жовтні 1938 року відомі в країні боксери, заслужені майстри спорту Микола Корольов, Іван Ганикін, Микола Штейн та інші  звернулись до всіх майстрів спорту з закликом  оволодіти однією з оборонних спеціальностей. „Будьте готові, товариші, − зверталися спартаківці до своїх спортивних колег, − до бойових схваток в повітрі, на землі, на воді і під водою”.

Цей заклик підхопили всі спартаківці України. Вони, як і всі спортсмени в країні, розгорнули чудовий рух гранатометальників. Тисячі членів   товариства почали оволодівати знанням матеріальної частини та експлуатації кулемета, гвинтівки,  мотоцикла, освоювали основи фехтувальних схваток і рукопашного бою. Майже в кожному колективі, при міських і районних радах „Спартака” створювалися секції по вивченню і освоєнню оборонних видів спорту.

Спартаківці разом з оборонними організаціями  проводили воєнізовані походи і переходи з метою пропаганди знань протиповітряної та протихімічної оборони,  знайомили з обладнанням протигазу і правилами  користування ним. Вони робили дальні походи та переходи.

Спартаківські організації опікувалися розвитком мотоспорту,  кульової стрільби, де вже  була певна база  для занять. Прикметою часу стало оволодіння  молоддю нормативами „Ворошиловського стрільця”  всіх ступенів, вміння стрибати з парашутних веж, що так широко огорнули всю республіку.  Вони були обладнані на стадіонах, в парках культури, місцях масового відпочинку, при учбових закладах.

Вже за три з лишком роки існування спортивного товариства „Спартак” був накопичений значний досвід роботи по залученню працівників промкооперації та учнівської молоді до спартаківських лав, розвитку масової фізкультури і спорту, підготовки спортсменів  високих  розрядів, значківців спортивних і оборонних     комплексів тощо. Треба було підводити перші підсумки.

З цією метою у 1939 році в Будинку вчителя в столиці України відбувся І-й з’їзд фізкультурників товариства промкооперації „Спартака”. З усіх регіонів республіки з’їхалися делегати спортивного форума, щоб намітити шляхи подальшого розвитку товариства,  прийняти необхідні документи, затвердити статут українського „Спартака”  та обрати керівні органи.

Спартаківці України могли пишатися своїми досягненнями на всесоюзній і республіканській арені. За короткий строк товариство набуло широкої популярності, про цього знали в кожному регіоні України. Червоні знамена з білою  продовженою смугою майоріли  на різних змаганнях міст, районів, областей. А змагань  проводилось безліч: тут і першості товариства, і відомчі, і профспілкові, спільні з оборонними  організаціями тощо. А складання нормативів  і вимог    нового фізкультурного комплексу ГПО, до якого додалися деякі оборонні норми? А походи и дальні вело- і лижні естафети, кроси?

Спартаківці України нарощували темпи підготовки спортсменів-розрядників і значківців ГПО,  спорудження нових спортивних баз, як того вимагало державне завдання та взяті нові зобов’язання. Тільки у 1940 році вони виступали в змаганнях з 28 видів спорту.  В масових змаганнях щорічно стартувало до 115 тисяч членів товариства. Було встановлено 34 рекорди товариства, 21 рекорд України, чотири всесоюзних та один світовий рекорди. Майже 17 тисяч спартаківців  вклалися  в нормативи комплексу ГПО та 4800 спортсменів стали розрядниками, в тому числі 105 виконали перший розряд,  а 13 присвоєно звання  майстрів спорту СРСР. Вісім спортсменів стали чемпіонами країни.

В передвоєнний час спартаківці досягли значних  успіхів в розвитку окремих видів спорту й підвищенні спортивної майстерності. Удосконалювалися  види і форми змагань. Почали широко практикуватися відомчі старти. Спартаківські організації проводили масові  змагання з легкої атлетики,  спортивних ігор, лижного спорту, кульової стрільби та інших. Тепер поширювалися матчові зустрічі міст, колективів, проведення естафет, особливо комбінованих, які приваблювали молодь  до занять спортом, пробіги та інші види змагань.

Влітку 1938 року Республіканська рада провела свою спартакіаду, до програми якої ввійшли легка атлетика, волейбол, плавання, важка атлетика та інші види. Фаворитами в змаганнях  були харків’яни, кияни, одесити і дніпропетровці. В легкій атлетиці високі результати показували П.Савельєв з бігу на 3000 метрів з перешкодами,  С.Соха з бігу на 80 метрів з бар’єрами, М.Сушинський з бігу на 110 метрів з бар’єрами. Як завжди,  невтомною була з бігу на 200 метрів та у стрибках у довжину харків’янка  В.Піжурина й інші.

Українські спартаківці ввійшли до складу  збірної команди товариства „Спартак” і взяли участь в першості країни з легкої атлетики  серед команд ДСТ і відомств. Змагання відбулися в Харкові. І тут своє реноме підтвердили В.Піжурина, метальник  списа Є.Пономаренко, бар’єристи  М.Воликов, М.Сушинський та інші, принісши залікові очки в загальну скарбницю  команди товариства.

Успішно стартували легкоатлети в наступних сезонах. У 1939 році на харківському стадіоні стартувала особисто-командна  першість країни. Відзначився П.Савельєв, який встановив новий рекорд СРСР з бігу на 3000 метрів з перешкодами і завоював чемпіонське звання. Відзначились й інші спартаківці.

Рішення Всесоюзної наради спартаківців, що відбулося у квітні 1939 року,   стали для Українського республіканського товариства  дороговказом у розгортанні  спортивної і оборонно-масової роботи, проведення оглядів серед колективів фізкультури  на кращу постановку оздоровчо-спортивної роботи, впровадження виробничої гімнастики, широке будівництво простіших  спортивних споруд. Тепер в кожному місті були футбольне поле або стадіон, плавальний наплавний басейн, стрілецький тир, парашутна вишка, спортивні майданчики тощо, що допомагало молоді освоювати спортивні ази, підвищувати майстерність, проводити змагання. В спортивні секції потягнулися трудівники артілей, все масовішими ставали старти змагань.

У липні 1939 року відбувся партійний пленум Компартії України, який розглянув питання про стан оборонної роботи в республіці. Пленум звернув увагу партійних організацій і спортивних товариств на необхідність проведення масових заходів та кращої пропаганди  військово-прикладних видів спорту.

Спартаківці України зразу приступили до виконання партійних настанов. Важливу роль у посиленні уваги  до стрілецької справи стало проведення заочних республіканських стрілецьких змагань кулеметників, в яких взяло участь понад 5 тисяч юнаків і дівчат. До середини 1939 року в Україні вже було підготовлено понад  16 тисяч кулеметників. Збільшилася кількість  значкістів „Ворошиловського стрільця” І і ІІ ступеней. До кінця року їх вже нараховувалось понад 460 тисяч  чоловік. Спільна співпраця оборонних і спартаківських колективів принесла плідні наслідки.

Активізувалася оборонно-масова робота по підготовці гранатометальників, поліпшилася  військово-морська справа в колективах, почастішали воєнізовані шлюпочні походи по ріках та морях України, змагання з багатоборства ГПО та інших комплексів. В ході навчальних переходів, змагань кожний учасник  міг засвоювати на практиці набуті  знання, вироблювати необхідні майбутньому  воїну якості тощо.

Тривало і спортивне життя в  республіці. Спартаківські  організації проводили масові змагання, а кращі спортсмени різних видів спорту брали участь у відомчих першостях, що проводили ради ДСТ „Спартак”, та у республіканських і всесоюзних стартах.

Продовжували демонструвати високі результати легкоатлети, серед них Віра Піжурина, яка  у 1938 році перевершила світове досягнення  з бігу на 400 метрів. Хороші результати показували Лариса Граужис, Павло Савельєв, Іван Муренко, Михайло Сушинський, Григорій Артамонов та інші.

На повний голос заявив про себе молодий львівський спартаківець спринтер Роман Сеницький, який у 1940 році став чемпіоном Радянського Союзу та був першим з бігу на 100 і 200 метрів в республіканських  змаганнях.

Талановитий і різнобічний гімнаст Аджат  Ібадулаєв  у  передвоєнні роки став абсолютним чемпіоном Радянського Союзу, не відставав від нього й абсолютний чемпіон країни 1936 року Михайло Дмитрієв та інші. Рекорд за рекордом встановлювали   провідні штангісти країни кияни Іван Куксенко та Олександр Донський. Кумиром уболівальників футболу стали харків’яни Іван Привалов (один з перших заслужених майстрів  спорту СРСР в країні), Михайло Кротов, а їх землячка Людмила  Пашкова не один рік завойовувала звання чемпіонки республіки  з  лижного спорту. Цікаву гру демонстрували волейболісти Харкова і Дніпропетровська.

З’явилися нові види спорту: стрибки на лижах з трампліна, водне поло, пушбол, самбо та інші, які сподобалися молоді.

Масовими продовжують залишатися футбол і волейбол Приділяється увага і розвитку в спартаківських  колективах й іншим видам. Вже склалася традиція підготовки спортсменів високого класу.

Своє п’ятиріччя  український „Спартак” відзначив значним розвитком масового спорту. За цей період спартаківці республіки  неодноразово  здобували почесні звання чемпіонів  і рекордсменів України та Радянського Союзу. В лавах республіканського „Спартака” налічувалося 62 майстри  спорту СРСР, з яких троє – заслужені: футболіст з Харкова Іван Привалов і київські − гімнаст Михайло Дмитрієв і штангіст Георгій Попов.

У той  передгрозовий рік у товаристві великого значення продовжувало надаватися розвитку оборонно-прикладних видів. За 1940 рік і п’ять передвоєнних місяців 1941 року  в спартаківських оборонних секціях  і гуртках підприємств і організацій  промкооперації було підготовлено понад 10 тисяч значківців комплексу „Ворошиловського стрільця” І ступеня і понад 500 ІІ ступеня, 273 снайперів, 518 кулеметників, 500 ворошиловських вершників, 453 автоводіїв, понад тисячу гранатометальників і бійців рукопашного бою.

Республіканська організація „Спартак”  жила розміреним життям, наповненим тисячами масових змагань в регіонах, проведенням учбово-тренувального процесу, залученням працюючих промкооперації  до занять в спортивні секції і гуртки, підготовкою  спортсменів-розрядників та значківців оборонно-спортивних комплексів,  будувало свої плани на майбутнє. Спорт виходив на нові рубежі.

Кожен з виступаючих  у змаганнях бажав своїм результатом, своєю участю примножити спортивну славу „Спартака”, піднести спартаківський дух, характер і патріотизм  червоно-білому  спортивному прапору товариства.

Але на заваді стала війна ...


ІСТОРІЯ

ІСТОРІЯ (частина 2)

ІСТОРІЯ (частина 3)

ІСТОРІЯ (частина 4)

ІСТОРІЯ (частина 5)

ІСТОРІЯ (частина 6)

ІСТОРІЯ (частина 7)

ІСТОРІЯ (частина 8)

©2019 ФІЗКУЛЬТУРНО-СПОРТИВНЕ ТОВАРИСТВО «СПАРТАК»​ / ХАРКІВСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

Search