ФІЗКУЛЬТУРНО-СПОРТИВНЕ ТОВАРИСТВО «СПАРТАК»​

ХАРКІВСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

 „Спартак” набирає сили

 На західних  землях України ще тривали запеклі бої проти гітлерівських загарбників, а у визволених областях вже приступили до відбудови  зруйнованого ворогом народного господарства.

На допомогу Україні прийшла вся країна. За короткий строк населення республіки зуміло підвести з руїн міста і села, відбудувати не тільки підприємства, а й культурні і спортивні об’єкти тощо. Самовіддано, разом з усім  народом, долаючи труднощі, працювали на різних  дільницях  відбудови народного господарства спартаківці України.

У неймовірно важких умовах відроджувався спорт в республіці. Не було інвентарю, не вистачало кадрів. Але спорт  жив.

Країна працювала в цей час  для потреб  фронту, тому й вся спортивно-масова робота  була спрямована на розгорнуту підготовку з військової справи серед молоді на виробництві, учнів шкіл, студентів технікумів та інститутів. В основу фізкультурної роботи було покладено комплекс „Готовий  до праці і оборони СРСР”.

Значний поштовх  підйому фізкультурного руху в Україні дала всесоюзна нарада керівних фізкультурних працівників  областей, звільнених  від фашистських окупантів. Відбулася нарада в квітневі дні 1944 року в Києві. До української столиці прибули фізкультурні керівники комітетів, спорттовариств і відомств з Російської Федерації, України, Білорусії і Прибалтійських республік.  З доповіддю перед ними виступив заступник голови Раднаркому УРСР М.П.Бажан.

Всесоюзна нарада напрацювала заходи по значному відновленню фізкультурного руху в країні, в т.ч. і Україні, а прийнята 20 листопада 1944 року постанова партії і уряду УРСР була спрямована на поліпшення масової фізкультурної й спортивної роботи в республіці.

 

Прийшли й результати:   наприкінці року в Україні вже працювало 5405 колективів фізкультури, які об’єднували близько 300 тисяч фізкультурників.1/

З 1944 року розпочала свою діяльність Республіканська рада товариства „Спартак”. Очолив її Віль Павлович Орлов. У звільнених областях почали створюватися оргкомітети по проведенню перших конференцій та пленумів рад товариства.

Столичну обласну організацію „Спартака” очолив фронтовик, інвалід війни Іван Михайлович Масленніков, який швидко навів лад в своєму спортивному господарстві, створивши сильні організації в Черкасах, Умані, Білій Церкві та інших містах.

Відновилася робота Чернігівської організації,  на чолі обласної ради став Михайло Рожовський.

В Рівному ініціативна група на чолі з Борисом Зданевичем провела установчу конференцію  по створенню в місті  і області спортивного товариства. Головою облради обрано Бориса Зданевича. Почалася робота по створенню колективів фізкультури.

Головою Херсонської обласної організації  товариства став Олексій Сергійович Склярів. В місті будується стадіон, спортзал для занять боксом і водна станція на Дніпрі. З’являється школа боксу, яку очолює Аркадій Барсков. Його вихованці Володимир Цибуленко, Віталій Цеханєвич, Василь Упоров, Володимир Воробйов, Ігор Цуканов згодом входили до складу збірної команди Всесоюзної ради „Спартак”, були неодноразовими призерами чемпіонатів України.

Вже у 1944 році відновлює свою діяльність  Волинська обласна організація. І хоч процес організації колективів проходив у складних соціальних умовах, але вже майже за рік було створено десятки нових колективів, проведено 15 змагань з  різних видів спорту. Особливо до вподоби молоді став футбол.

Луганську (тоді Ворошиловградську)  обласну раду „Спартак” очолив ветеран Великої Вітчизняної війни Микола  Іванович Мишалов, людина, яка  пройшла бойовими шляхами, пізнавши і гіркоту відступу і наступальний запал від волзьких берегів до польської Вісли, і тільки  важке поранення вивело офіцера в запас, де він, як знавець спорту, опреділив своє амплуа −  очолив  спартаківську організацію.

Після війни головою Полтавської облради  став Данило Єфремович Матюшенко.

У повоєнний час до керма інших обласних організацій „Спартак” прийшли недавні воїни, організатори  фізкультурного руху, комсомольські вожаки та інші. Завдання було єдине: відродити товариство, надихнути його на виконання державного завдання по підготовці фізично міцних, загартованих допризовників і призовників, проводити змагання серед працівників промартілей, готувати значківців ГПО, спортсменів-розрядників тощо.

Становлення товариства „Спартак” в регіонах відбувалося у важких умовах. Головне: не вистачало спортивної форми, інвентарю, обладнання. Місцеві організації йшли назустріч спортсменам,  перепрофілюючи на деякий період свої підприємства для виготовлення спортивної форми і інвентарю.

У 1945 році спартаківці відзначили 10-річчя товариства „Спартак”. Республіканська, обласні та регіональні ради до цього часу всерйоз взялися за відновлення спортивного господарства. Звичайно, деякі позитивні нашарування з розвитку спорту були, але незначні, проте в деяких регіонах спартаківці демонстрували високі результати.

На честь переможного закінчення Великої Вітчизняної війни, в День Перемоги 9 травня, та в зв’язку з відзначенням 25-річчя  промкооперації в усіх організаціях „Спартака” відбулися масові змагання. Так, в Чернігові пройшла зіркова комбінована естафета, в якій взяли участь команди 126 артілей області. А футбольна команда черкаського „Спартака” стала володарем обласного кубку Київщини. На київських стадіонах відбулися масові змагання з легкої атлетики і спортивних ігор, в Дніпропетровську і Харкові на старти обласних спартакіад вийшло біля тисячі учасників, серед яких більшість їз спартаківських колективів тощо.

На 1945 рік було призначено Республіканську спартакіаду, до програми якої ввійшли основні види спорту – легка атлетика, гімнастика, плавання та футбол. З 15 червня розпочалися старти в колективах фізкультури за програмою Спартакіади. Вона проходила майже в усіх містах, районах й областях України. Фінал відбувся в кінці серпня у Києві. Основний контингент учасників складали динамівські і спартаківські спортсмени.

Серед фіналістів легкоатлетичних змагань відзначилися львівський спартаківець О.Свинухов, який переміг з бігу на 1500, 5000 і 10000 метрів, харківський дискобол М.Кондратьєв, київська метательниця К.Шангіна та інші, які стали переможцями та призерами Спартакіади.

У плавців спартаківці кияни А.Драпей, Ю.Короп, харків’янка Т.Зірка, В.Луцька, А.Бритвич з Київщини та інші стали призерами. Успішно виступили спартаківські гімнасти.

А ось серед футбольних команд без перешкод першість виборола команда ужгородського „Спартака”.

У наступному сезоні та у 1950 і 1953 роках спартаківці Ужгорода були чемпіонами України, а на всесоюзних змаганнях товариства перемогли навіть московський „Спартак”.

Багато трудових і фізкультурних колективів „Спартака” включились в змагання за дострокову відбудову промисловості, взявши на себе додаткові зобов’язання  і з розвитку спорту.

За підсумками змагання–огляду 1946 року Всеукраїнський „Спартак” визначив переможцем республіканського  огляду  Київську обласну організацію (голова І.Г.Масленніков), далі були Чернігівська, Дніпропетровська і Вінницька обласні організації товариства. Іх нагороджено  почесними кубками та преміями.

Були визначені і кращі міжрайради. Ними стали Черкаська, Прилуцька і Бердичівська організації.  Їм теж вручені нагороди Республіканської ради ДСТ „Спартак”. Почесні грамоти отримали колективи фізкультури багатьох артілей України.

У березні 1946 року відбулася  Республіканська нарада з питань фізкультурної роботи. Вона надихала на роботу  по відродженню спортивних організацій, зокрема й „Спартака”, поліпшенню спортивної майстерності. Фізкультурний рух у республіці помітно активізувався. Близько мільйона чоловік у майже 20 тисячах колективів фізкультури  займалося різними видами спорту.

Спортивна весна розпочалась для спартаківців України масовими кросами й естафетами. На старти вийшло понад сто тисяч учасників з низових колективів промартілей, організацій, навчальний закладів. І хоч  результати бажали кращого, але радувала масовість, той запал, з якого молодь виходила на кросові стежки. Масовими були кроси не тільки у великих містах республіки, а й райцентрах і селищах, де були спартаківські  осередки.

Кращі спортсмени „Спартака” набували колишньої бойової форми і згодом почали поліпшувати свої результати. Переживши важкі й суворі воєнні роки,  труднощі повоєнного часу, молодь  потягнулась до занять спортом. Характерним стало й те, що розширилася географія регіонів, з яких вийшли представники нової хвилі спартаківських спортсменів. Цьому сприяв правильно спланований календар Республіканської ради товариства, що був насичений різними змаганнями з видів спорту та особливо заходами міжвідомчих рад товариства, коли на  старт виходили  досвідчені спортсмени і перспективна молодь. Звичайно, це був огляд  майстерності  й резерву, що дозволяв проводити відбір перспективної молоді для  занять в центральних секціях, які були при кожній регіональній раді „Спартака”.

Прийшовши з армійських лав, звернув на себе увагу спартаківець  Петро Денисенко, який зразу відзначився в республіканських і всесоюзних змаганнях з легкої атлетики. Дніпропетровський спортсмен став переможцем з десятиборства у повоєнній спартакіаді України 1945 року, потім був призером в бар’єрному  бігу, виступаючи в рідному місті,  підняв до рекордної відмітки показники в десятиборстві. Відзначився своїми досягненнями Петро Денисенко і в наступні роки.

Ветеран спорту Віра Пічурина з Києва завойовувала  чемпіонські звання з бігу на  400 і 800 метрів. Високі результати  демонстрували й інші легкоатлети  кияни Павло Савельєв, Петро Чевгун,  Яків Федько та інші.

В змаганнях з греко-римської боротьби  піднімався на вищий щабель республіканської першості у 1944-1946 роках  голова  Київської облради товариства „Спартак” Іван Масленіков,  львівський майстер  Володимир Трубчанінов, запорожець Яків Пункін, киянин Арам Ялтирян, а згодом  і харків’янин Григорій Малинко та інші борці. А.Ялтирян завойовував і звання  чемпіона СРСР у 1945 і 1946 роках у легкій вазі.

Поліпшували рекорди та завойовували  республіканську першість штангіст  довоєнних років Олександр Донський, ветеран Юхим Хотинський, які у 1946-1947 роках  піднімалися на вищий щабель  п’єдесталу українських змагань.

Провідними спартаківськими гімнастами перших повоєнних років  були заслужений майстер спорту Аджат Ібадулаєв, майстри спорту Ваксман, Пєтухова, Королькова, Чудновська та інші – серед жінок, Дмитрієв, Мишаков, Плиско, Камінер, Яхно та інші – серед чоловіків.

Беручі участь у першій післявоєнній особисто-командній першості СРСР 1945 року киянин Аджат  Ібадулаєв посів друге місце, а Михайло Дмитрієв став третім. У наступному році, у VІІІ першості країни Ібадулаєв завоював звання чемпіона СРСР на двох гімнастичних  снарядах. В 1949 році в ХІ змаганнях на першість СРСР, що проходили в Києві, перше місце та звання абсолютної чемпіонки країни завоювала полтавчанка Ніна Бочарова, яка тоді вчилася в українській столиці.

В 1944 році в Києві розпочинає роботу спартаківська секція боксу, вихованці якої виходять на ринг відомчих та всеукраїнських змагань. З’являються перші чемпіони республіки О.Косарін, С.Цирпиш, О.Мурашов, П.Гольдінов з Києва, харків’яни В.Житлухін, В.Зибаровський, Г.Єшко, одесит Я.Фурман, львів’янин  О.Федяєв та інші. Свою майстерність демонструє стара спартаківська гвардія  в особі знаменитого А.Бандалетова – із Львова, киянина П.Сомова та інших.

З кінця 40-х років починається період успішного розвитку спартаківського боксу, його значні успіхи. З’являються перспективні бійці шкіряної рукавички. На юнацьких і молодіжних першостях країни демонструють свою майстерність переможці харків’янин Ю.Якименко, О.Левищев з Севастополя, киянин О.Буланов та інші. Переможцями і призерами чемпіонатів країни та всесоюзних спартаківських змагань стають донеччанин В.Засипко, О.Левищев – з Севастополя, львів’янин  М.Муха та інші.

Належну увагу спартаківці України віддають розвитку шахів і шашок. Майже  в усіх колективах фізкультури та міжрайрадах проводяться змагання і турніри. У грудні 1944 року відбувся втринадцяте чемпіонат республіки з шахів за участю семи міст. Третім в цьому турнірі був киянин А.Банник.

24-річний спартаківець в Києва Анатолій Банник у переможному 1945 році став чемпіоном України, повторивши своє звання і в наступному. У відмінному стилі виступав молодий одесит Юхим Геллер і досвідчений киянин Ігор Липницький, який демобілізувався з армії. До речі, у 1949 Липницький виграв чемпіонат країни,  а у 1954 році здобув золоту нагороду в складі збірної команди „Спартак” на першості СРСР.

Знайшли серед спартаківців своїх прихильників і російські шашки. Проводились регіональні першості, турніри, матчові зустрічі. В Києві у повоєнний 1944 рік розіграли республіканську першість провідні шашкісти. Перші три місця призерів поділили між собою спартаківці харків’янин А.Коврижкін та кияни Б.Бліндер і М.Коган. Через два роки, у 1946 році, Борис Бліндер став одноосібним лідером. Згодом це звання у 1949 році завоював харків’янин З.Цирик.

… Про шлях легендарного кіннотника Л.П.Дикого в армії знали всі. В складі розвідницького підрозділу він завжди захоплював „язика”, приносячи  цінні повідомлення про фашистські частини,  нападали на ворожі штаби тощо. Леонід Петрович Дикий – кавалер чотирьох орденів Червоного Прапора,   орденів Олександра Невського, Суворова ІІІ ступеню, Вітчизняної війни І і ІІ ступеню, Червоної Зірки та бойових медалей, як свідчення мужності і відваги офіцера-гвардійця у воєнні роки.

Колишній воїн і у повоєнний час не розставався  з кінним спортом. Він очолював та працював тренером кінноспортивної школи Харківської обласної ради ДСТ „Спартак”.

Під час Великої Вітчизняної війни гармаш-сержант Григорій Абрамович Абідор командував гарматною обслугою, яка завдавала ворогу значні втрати в живій силі і техніці. Він пройшов шлях від Сталінграда до Берліна. Його бойовий шлях був відзначений  орденами Вітчизняної війни ІІ ступеню, Червоної Зірки, Слави ІІІ ступеню, бойовими радянськими і польськими медалями за визволення  Польщі та взяття Берліна. У колишнього інструктора обласної ради ДСТ „Спартак” є подяки Верховного Головнокомандуючого та командувача фронтом Маршала Радянського Союзу Г.К.Жукова.

Після війни Г.А.Абідор продовжував працювати в обласній раді  спорттовариства.

В кінці  40-х років вже значно поліпшилися спортивні досягнення спартаківців. Цьому сприяло прийняте 27 грудня 1948 року історичне рішення ЦК ВКП (б) щодо дальшого розвитку фізкультури і спорту в країні й підвищення рівня майстерності радянських спортсменів. Аналогічну постанову прийняли партійні органи України, де було наголошено на необхідність подальшого збільшення масовості, підвищення спортивної майстерності і на цій основі завоювання світових вершин в спорті.

В чемпіонатах країни вже заявили про себе українські боксери, які  недавно були призерами молодіжних всесоюзних змагань. Спартаківець із Сталіно (нині Донецьк) В.Засипко, севастополець А.Левищев та інші піднялися на вищу ступінь у всесоюзних турнірах. Досвідчений борець В.Трубчанінов став чемпіоном країни. Бар’єрист Є.Буланчик на особисто-командному чемпіонаті СРСР, що відбувся у вересневі дні 1948 року у Харкові, завоював чотири золоті нагороди – дві чемпіонські і дві за рекорди.

На початку 50-х років намічається розквіт спартаківської легкої атлетики в цілому. В першостях спорттовариства переможцями стають стрибун з жердиною  П.Денисенко, метатель молоту Г.Дибенко, харківський ходок Ю.Звягінцев, марафонець П.Савельєв та інші, яких готували до змагань тренери З.П.Синицький, В.Г.Зибайло, В.Ю.Козловський та інші наставники  молоді.   А  у 1951 році  в  Берліні в  легкоатлетичних змаганнях  ХІ-х Міжнародних студентських іграх спартаківець Г.Дибенко завоював бронзову медаль,  а потім в чемпіонаті країни в Мінську завоював золоту нагороду.

На міжнародних змаганнях в Москві у 1951 році в складі збірної команди СРСР з естафетного бігу 4х800м, яка  перевищила світовий рекорд, виступав спартаківець з Дніпропетровська М.Бєлокуров.

Стабільні результати у потрійному стрибку демонстрував  київський спартаківець Б.Замриборц, який стає неодноразовим чемпіоном товариства та України з новим  рекордом республіки. Чемпіонське звання і рекорд встановлює також дніпропетровський бігун на 3000м з перешкодами Ф.Марулін. Поліпшили свої результати й інші легкоатлети „Спартака”.

Значного поширення в «Спартаку» знайшло плавання. Його центрами стали Київ, Харків, а також секції в Житомирі, Черкасах, Одесі, Дніпропетровську,  Кіровограді,  Полтаві  та  інших  містах республіки. Плідно працювали тренери  у Львові – С.Ф.Ястремський, у Києві – І.В.Вжесневський, Б.В.Чиж, в Черкасах − О.Л.Костюкевич та інші, вихованці яких Ф.Дасаєв, М.Кунцельман, В.Мартинчик, Д.Дуйловський, В.Хитрек – всі з Львова, кияни В.Слюсаренко, А.Драпей, В.Корчинський, Л.Коваленко, А.Цема,  черкасці Віталій Страшевич, А.Будній, І.Давиденко та В.Кудрявцев з Білой Церкви успішно виступали у звітних стартах.

У Львові плідно працювала спартаківська фехтувальна школа на чолі з тренерами В.Колесніковим і С.Ставицьким. Вони разом із своїми вихованцями успішно виступали в республіканських і відомчих змаганнях, а на черговому чемпіонаті країни спартаківські фехтувальники посіли третє місце.

Особливою популярністю серед спартаківців користувався велосипедний спорт.

У 1949 році вступив у дію відбудований одеський трек „Спартак”. Він набув великого значення в підвищенні спортивної майстерності українських трековиків. Тут відбулася перша післявоєнна першість України. Під час цих змагань київський спартаківець Й.Гільбергер з лідером В.Лущенком став чемпіоном і поліпшив республіканський рекорд на 10-кілометровій дистанції. В іншому заїзді станіславська (івано-франківська) гонщиця О.Тернова і киянка Н.Левицька  в заїзда  на 200 метрів з ходу фінішували з новим рекордом України.

Серед жінок непогані результати  демонстрували спартаківки – одеські гонщиці В.Луценко, О.Аксьонова,  киянка Є.Гуммель та інші.

В наступних сезонах список  чемпіонів республіки поповнився  новими іменами – Т.Кухаренко, З.Солоп, О.Гунт, Р.Глуздовим, В.Розенбоймом та іншими спартаківцями, які успішно виступали і на всесоюзні арені.

Почала сходити спортивна зірка велосипедиста Л.Колумбета, київський гонщик відмінно виступав як на треку, так і на шосе.

Зростала майстерність шосейників таких як М.Єчкенко та  В.Букреєв з Харкова, киянина А.Поболя, Ф.Євтушок, В.Моторина, Т.Кухаренко, В.Гуменок та інших.

Широкого розвитку  набувала серед спартаківців і стендова стрільба. Тут виховано багато майстрів влучного вогню, серед яких виділялися імена одеситів Ю.Никандрова, Л.Смагіна, киян В.Шеліна, Ф.Ахлюстина, Л.Шевнюка, львів’янки А.Пономарьової, харків’ян  А.Каплуна, В.Кампфа, В.Веригіної з Кіровограда та інших спартаківських  стрільців.  Стрільби проводились на траншейному і круглому стендах, що були обладнані в багатьох  містах  республіки.

У 1949 році деякі  із спартаківських стендовиків завоювали звання чемпіонів країни. Це кияни І.Котвицький, В.Катуков, П.Євтушенко, які перемогли у трьох вправах У наступному році одесит Ю.Никандров завоював одразу три золоті нагороди, а киянин В.Катуков – одну. Ю.Никандров став абсолютним чемпіоном СРСР. Через рік, у відсутності Ю.Никандрова, який готувався до своєї першої Олімпіади, його успіх повторив  киянин В.Шелін. який став абсолютним чемпіоном і    завоював три золоті медалі. Чемпіонами країни з різних вправ у той період стали спартаківці кияни Ф.Базалій, Ф.Ахлюстин та інші.

В спортивному товаристві почалася культивуватися акробатика. Вже у 1949 році республіканська  рада провела  змагання з окремих видів акробатики, де призові місця посіли представники Львова. Харкова, Києва, Київської області та інші. В першості Центральної ради „Спартака” серед переможців були М.Дмитрієв, А.Ібадулаєв з Києва, одесит А.Ситро, черкасці  Л.Каган і О.Шутков, харків’янин А.Семенов, В.Селіхов та інші.

У 1950 році  своєрідний дубль зробила команда ужгородського „Спартака”, яка виграла кубок і стала чемпіоном України з футболу.

З кожним роком популярності набували серед спартаківців хокей з м’ячем  та хокей з шайбою.  Спартаківські команди Ужгорода, Києва, Харкова, Черкас, Полтави, Білої Церкви, Дніпропетровська  почали успішно культивувати ці види спорту.

Щороку товариство проводить  першості з шахів і шашок, де незмінними переможцями стають   кияни І.Липницький, А.Банник, одесит Ю.Геллер – з шахів та харків’янин З.Цирик, кияни  Б.Бліндер, М.Коган − з шашок та інші.

Значну конкуренцію волейбольним командам Москви і Ленінграда створювала київська чоловіча команда „Спартак” У 1952 і 1953 роках вона стає срібним призером чемпіонату СРСР. В складі команди виступали заслужений майстер спорту М.Пименов, майстри спорту К.Блудов, Л.Вайнтрауб, Ю.Сайко, М.Берлянд, В.Чижов, М.Круглов, І.Тищенко та інші. Готували команду до змагань  спочатку В.Шелковський, а потім М.Пименов і  М.Берлянд.

Початок  50-х  ознаменувався значним розквітом масового спорту. Щорічні заочні змагання з легкої атлетики і плавання, широкий розвиток  спортивних ігор, гімнастики і важкої атлетики дозволив залучити до республіканських першостей товариства „Спартак” команди майже всіх міських, міжрайміських і обласних рад, які в більшості демонстрували сучасну майстерність в кожному виді. Зростало нове покоління спортсменів „Спартака”, яке заявило про себе гучними перемогами  на республіканській і всесоюзній арені, у відомчих стартах. Знайшов прихильників фізкультурний комплекс ГПО, а груди багатьох  спартаківських спортсменів були увінчані розрядними значками.

Тисячі артільних підприємств промкооперації брали участь в щорічному змаганні–огляді серед колективів фізичної культури, де поруч з спортивними визначалися  й виробничі досягнення. Переможці обласних оглядів претендували на нагороди в республіканському змаганні, де їх чекали нагороди Республіканської ради ДСТ „Спартак”, Укрпрофради та галузевих республіканських профоб’єднань.

Високі результати демонстрували колективи фізкультури, міжрайонні і обласні організації „Спартак” Київської міської, Харківської, Донецької, Київської, Львівської, Одеської, Сумської та інших областей України.

Країна вперше готувалася до участі в Олімпійських іграх. Тисячі колективів розгорнули підготовку до цієї події, намагаючись зустріти її новими досягненнями в спорті.

Значна роль в роботі фізкультурних рад „Спартака” відводилася підготовці спортивного резерву. Були започатковані   республіканські змагання серед юнаків і молоді з олімпійських видів спорту. Розпочалося будівництво спортивних споруд. Помітну роль у становленні спартаківських колективів відводилося громадським керівним кадрам, підготовці спортсменів-розрядників, значківців ГПО, проведенню різноманітних масових стартів.

В республіці  не було такого спартаківського колективу, де б не вирувало спортивне життя, де б, принаймні, не працювала секція чи не тренувалася команда. Спартаківці повсякденно широким фронтом вели наступальну боротьбу за здоров’я і фізичний гарт трудящих та членів їх сімей, створювали секції „Юного спартаківця”, залучаючи підростаюче покоління до спортивних змагань.


ІСТОРІЯ

ІСТОРІЯ (частина 2)

ІСТОРІЯ (частина 3)

ІСТОРІЯ (частина 4)

ІСТОРІЯ (частина 5)

ІСТОРІЯ (частина 6)

ІСТОРІЯ (частина 7)

ІСТОРІЯ (частина 8)

©2019 ФІЗКУЛЬТУРНО-СПОРТИВНЕ ТОВАРИСТВО «СПАРТАК»​ / ХАРКІВСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

Search