ФІЗКУЛЬТУРНО-СПОРТИВНЕ ТОВАРИСТВО «СПАРТАК»​

ХАРКІВСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

На олімпійській хвилі

ХV літні Олімпійські ігри, що мали відбутися в столиці Фінляндії – Гельсінкі, стали дебютом для збірної команди Радянського Союзу. До центральної події готувалися заздалегідь.

До складу збірної олімпійської команди  країни від української спартаківської організації були включені чемпіони Радянського Союзу легкоатлети киянин Георгій Дибенко, Федір Марулін і Микола Білокуров та одеський стрілець-стендовик  Юрій Никандров.

Спартаківські олімпійці України на всесоюзній арені зарекомендували себе справжніми бійцями на легкоатлетичних аренах та траншейному стенді, проте ще не мали  достатнього досвіду участі у міжнародних змаганнях.

В метанні молота відзначився киянин Георгій  Дибенко. В мінському чемпіонаті СРСР він вперше завоював золоту нагороду, згодом поліпшивши своє досягнення в олімпійському році у міжнародних змаганнях в Києві, де був другим. Кращий результат  з радянських легкоатлетів показав ще й харків’янин Микола Редькін. Вони й  представили нашу державу з метання молоту на Олімпіаді.

Дніпропетровський бігун Федір Марулін  напередодні олімпійських стартів переміг у традиційній матчовій зустрічі збірних команд Москва-Ленінград-УРСР-РРФСР з бігу на 3000 метрів з перешкодами, встановивши новий рекорд України. Його земляк світовий рекордсмен з естафетного бігу 4х800 метрів Микола Бєлокуров вдало   стартував у міжнародному матчі за участю сильніших легкоатлетичних країн Європи. Відбувся він у червні 1952 року в Києві.  Бєлокуров з новим рекордом України у бігу на 1500 метрів –третім закінчив дистанцію.

Абсолютним чемпіоном України та Радянського Союзу з стендової стрільби став одеських спартаківець Юрій Никандров, що й обумовило його участь в Олімпіаді в Гельсінках.

ХV Олімпійські ігри 1952 року стали доброю перевіркою готовності радянських спортсменів до участі у великому спортивному форумі, але й успішна участь в ньому, де вони поділили 1-2 місця в командному заліку разом з США, показала, що багатьом спортсменам ще не вистачало досвіду участі у міжнародних стартах.

Спартаківці   України   виступили   в  олімпійських  змаганнях непогано, проте відчувалося відсутність такого досвіду. Дискобол  Георгій Дибенко   задовольнився   восьмим  місцем. П’ятим  у попередньому забігу на   3000 метрів   з   перешкодами  закінчив  дніпропетровець Федір Марулін. У попередньому забігу на 1500 метрів його напарник Микола Бєлокуров до фіналу прийшов четвертим, потрапив до напівфіналу, але в цілому був лише одинадцятим.

Не потрапив до завітної шістки заліковців і одеський стендовик Юрій Никандров.

Наступна олімпіада проходила в австралійському Мельбурні у 1956 році.

Український „Спартак” делегував до  далекого Мельбурну плавця Ф.Досаєва зі Львова, киян велосипедиста М.Колумбета, гімнастку Г.Коновалову та стендовика з Одеси Ю.Никандрова.

М.Колумбет стартував в шосейній велогонці на 187,7 км. Відбувалася гонка при сильній спеці. З 88 гонщиків 44 зійшло з дистанції,  не витримавши спекотної погоди. Серед них був і киянин, хоч до фінішу було недалеко.

Невдало склалися змагання і для одеського стрільця на траншейному стенді. Сильний вітер заважав стрільбі. Сталося так, що троє стрільців претендували  на єдине третє місце і бронзову нагороду, показавши однаковий результат – 188 очок з 200 можливих. При перестрілці  Ю.Никандров був останнім, що дорівнювало лише п’ятому місцю.

Гімнастка Г.Коновалова і плавець  Ф.Досаєв були в радянській команді  запасними і безпосередньої участі в змаганнях не брали.

А вже через чотири роки кращим з кращих – гвардійцям  радянського спорту було довірено захищати честь Батьківщини на ХVІІ Олімпійських іграх в Римі.

Спартаківці  України  делегували   до збірних    олімпійських    команд 9 спортсменів. Серед них веслувальник  І.Головачов з Херсона, легкоатлети В.Голубничий з Сум, киянка Л.Радченко, А.Кривошеєв з Чернівців, киянин А.Мацулевич, стендовик Ю.Никандров з Одеси, плавець з Харкова С.Толстопльот, велосипедист з Києва Л.Колумбет.

Рахунок „золотим” спартаківцям України відкрив майстер спорту з Сум Володимир Голубничий   у ходьбі на 20 км. Йому знадобилося 1 година 34 хвилини 07,2 секунди, щоб першим дійти до фінішу. Чудова перемога спартаківця,  цілеспрямованого, незламної волі до мети в будь-яких умовах, й – золота медаль! Радість перемоги свого вихованця розділив і його  наставник Василь Іполитович Поляков, який згодом став заслуженим тренером СРСР.

Київський майстер спорту з велотреку, один з братів Колумбетів – Леонід стартував в командній гонці переслідування на 4 км. Разом з товаришами по команді ленінградцями С.Москвіним, А.Бельгардом і В.Романовим він сміливо, настирливо, вдумливо пройшов горнило попередніх змагань, де був встановлений всесоюзний рекорд, а потім у фіналі  радянський квартет посів третє місце, пропустивши вперед гонщиків Італії та об’єднаної команди Німеччини.

Л.Колумбет разом з товаришами став володарем бронзової  нагороди.

Залікові  очки   збірній   команді  СРСР приніс херсонець І.Головачов. В  парі з литовським веслувальником з Вільнюса М.Рудзінскасом українець на байдарці-двійці на кілометровій дистанції у фінальному заїзді був четвертим, пропустивши  вперед екіпажі з Швеції, Угорщини і Польші,  відстаючи від переможця на 2,7 секунди.

П’ятою у фінальній серії стрибків у довжину серед жінок була киянка Л.Радченко з результатом 6м.16см. А її  подруга по команді і землячка з Києва В.Крєпкіна перемогла – 6м37см і завоювала золоту нагороду Олімпіади.

На  водних  доріжках  олімпійського басейну в складі збірного квартету 4х200 метрів вільним стилем виступав харківський спартаківець С.Толстопльот. Плавці дійшли до фіналу, але в останній момент тренери збірної СРСР замінили вихованця харківського тренера М.Золотаря іншим учасником і 25-річний Сергій залишився за бортом запеклої боротьби на водних доріжках.

Непогані результати продемонстрували й інші легкоатлети-спартаківці з України.

Успішно стартував чернівецький „середньовик” з бігу на 800 метрів А.Кривошєєв. Він хоч і не пробився до фіналу, але у напівфінальному забігу встановив республіканський і повторив всесоюзний рекорд, що дорівнював 1хв.48,1 сек.

Земляк А.Кривошєєва з Чернівців А.Мацулевич тепер став киянином. Він виступав  в естафетній команді СРСР 4 х 400 метрів, яка не пробилася до фіналу і  фінішувала п’ятою  в забігу, а потім  Арнольд у забігу на 400 метрів з бар’єрами знову був п’ятим.

Нічим не блиснув і одеський  спартаківець Ю.Никандров з стендової стрільби. Вдома, демонструючи високі результати, в Другій Спартакіаді народів СРСР, де спартаківський квартет – Ю.Никадров, В.Кампф, Л.Смагін та Д.Фролов разом з харківським авангардівцем А.Каплуном стали чемпіонами, а потім додав ще другу золоту медаль у вправі „з місця”, тепер на фоні відомих всьому світу стендовиків виглядів досить слабко, відкотившись далеко від залікового шостого місця.

Олімпійські ігри завжди були мірилом підготовленості спортсменів  та команд любої  з країн світу, де вони демонстрували усе своє вміння,  до якого готувалися майже  чотири  роки. Для спартаківців України олімпійська підготовка пройшла успішно, вони й демонстрували високі результати, проте, деякі з них набагато відставали від кращих досягнень спортсменів світу.

Радувало українську дружину, яка була в складі збірного колективу СРСР, те,  що  вона  завоювала  181 очко,   принесла   13 золотих,   9 срібних  і  6 бронзових нагород. І приємно, що серед 13 чемпіонів Римської Олімпіади був і спартаківець Володимир Голубничий, який „проклав шлях” для „золотих спартаківців” на наступних Олімпіадах.

Вінцем 1964 року стали  ХVІІІ Олімпійські ігри в японській столиці  Токіо, які зібрали учасників з 94 країн п’яти континентів і стали грандіозним святом молодості, сили і краси.

У складі олімпійських команд СРСР були й представники українського „Спартака”, які теж зробили свій внесок у загальний залік.

Бронзову медаль завоював спартаківець з Сум В.Голубничий. На олімпійській дистанції   з спортивної ходьби на 20 км він поступився чемпіону Європи К.Метьюзу з Великобританії та представнику ОНК Д.Лінднеру і посів третє місце.

Успішно для себе виступив А.Кривошєєв з Чернівців.У попередніх забігах на 800 метрів він фінішував з новим рекордом України, але потім у півфіналі був лише   шостим і до фіналу не потрапив.

Тепер вся діяльність республіканської ради ДСТ „Спартак” була спрямована на підготовку до ХІХ Олімпійських ігор в Мехіко та делегування в збірні команди країни спортсменів спорттовариства.

Імовірних претендентів до олімпійського Мехіко було до десятка спортсменів. Проте сто  крупних змагань з кожним місяцем звужувало  кількість претендентів. Кожний з них заявляв про себе в змаганнях, демонструючи високі  якості спортсмена.

Найкращі показники були у ходака В.Голубничого. Маючи за плечима  приємний вантаж  заслужених  перемог найвищого ґатунку, серед яких участь у двох Олімпіадах, „срібло” європейської проби, неодноразові звання чемпіона і призера країни, 32-річний Володимир і в олімпійському році демонстрував неймовірну витривалість, стійкість. спортивний гарт, бойовий дух.

Здобувши бронзову медаль ювілейної Спартакіади зі спортивної ходьби на 20 км та завоювавши звання чемпіона „Спартака” і ставши лауреатом конкурсу з визначення символічної збірної  півстоліття, що провела Федерація легкої атлетики СРСР, В.Голубничий став одним з претендентів до олімпійської збірної.

Останньою перевіркою перед Олімпіадою став чемпіонат СРСР з легкої атлетики у високогірному  Ленінакані, де умови проведення  змагань наближалися до мексиканських. Траса змагань пролягла біля  підніжжя вірменського  озера Севан. Ця траса, по суті, й вивела заслуженого майстра спорту В.Голубничого до олімпійського Мехіко. Спартаківець з Сум продемонстрував велику волю до перемоги, настирний бійцівський  характер, вміння боротися до кінця й першим перетнув фінішну стрічку Ветеран спорту здобув свою четверту золоту нагороду, а з нею і путівку до далекого олімпійського Мехіко.

Другим претендентом на Олімпіаду в Мехіко від українського „Спартака” став майстер спорту з вільної боротьби В.Гулюткін. Студент  3-го курсу Київського інституту інженерів цивільної авіації у півважкій категорії був двічі срібним призером чемпіонату країни, а в олімпійський рік, нарешті, піднявся на вищий щабель п’єдесталу і завоював золоту нагороду.

Як кращого серед борців вільного стилю, Володимира Гулюткіна включили до збірної команди СРСР для участі в чемпіонаті Європи.

Відбувся він в тодішньому югославському місті Скопле. 26-річний київський студент не залишив шансів на перемогу своїм ближнім суперникам. Тренував спортсмена севастопольський тренер І.Бочаров.

Третім олімпійцем став В.Скоморохов, майстер спорту міжнародного класу з легкої атлетики, чемпіон країни 1965 і 1968 років, переможець Всесвітніх спортивних ігор серед глухонімих спортсменів 1965 року, рекордсмен СРСР. В’ячеслав виступав за спорттовариство „Спартак”  і показував високі результати у бігу на 110, 200 та 400 метрів з бар’єрами, але закінчивши вуз у Дніпропетровську, переїхав до Луганська і став авангардівцем, хоч в офіційних документах кандидата  на олімпіаду вважався спартаківцем.

А  взагалі   Україна  делегувала до складу олімпійської збірної країни 54 кандидата майже з усіх видів програми.

У 1968   році  світовий спорт жив очікуванням ХІХ Олімпійських ігор. З 12 по 27 жовтня на гігантському стадіоні Ацтеків в мексиканській столиці Мехіко горів олімпійський вогонь. За спортивними пристрастями, напруженням боротьби Олімпіада в Мехіко переважала всі  змагання минулого. Було встановлено 84 олімпійських рекордів.

Українські олімпійці завоювали 14 золотих,10 срібних і8 бронзових медалей.

Одним з героїв олімпійських  стартів став спартаківець з Сум заслужений майстер спорту В.Голубничий зі спортивної ходьби на 20 км. В умовах високогір’я він здійснив справжній спортивний подвиг, завоювавши другу золоту нагороду, по суті, повторивши римський тріумф.  32-річний ходак, маючи значний досвід участі у змаганнях і вміло примінивши тактику на дистанції, зумів стати переможцем.

Згодом В.Голубничий був нагороджений пам’ятною медаллю Центральною  ради Союзу спорттовариств і організацій СРСР „За видатні спортивні досягнення”, його ім’я було занесено до Книги Пошани ЦК ВЛКСМ та вручено спеціальний пам’ятний приз на честь 50-річчя комсомолу.

Співавтором перемоги на Олімпіаді найкращого в історії радянської легкої атлетики ходака В.Голубничого став його наставник, заслужений тренер СРСР Василь Іполитович Поляков.

На Олімпійських іграх спартаківець – борець вільного стилю В.Гулюткін був запасним. Його замінив грузинський спортсмен Шота Ломідзе, проте заліку для команди він не приніс.

А ось легкоатлет з Луганська В.Скоморохов виступив успішно на 400 метровій дистанції бар’єрного  бігу, встановив новий рекорд СРСР, повторив світовий рекорд, але був лише п’ятим.

Ігри ХХ-ї Олімпіади, що відбулися у 1972 році в Мюнхені, чітко продемонстрували пріоритетність стрункої системи радянського фізкультурного руху.

Республіканська організація „Спартак” направила до збірних команд для участі в олімпійських стартах неодноразового чемпіона СРСР та переможця  V-ї  Спартакіади народів СРСР, чемпіона світу 1971 року та чемпіона Європи 1972 року донецького важкоатлета Бориса Павлова, дворазового чемпіона СРСР, майстра спорту міжнародного класу з веслування на байдарках і каное львов’янина   Романа Нагірного та найбільш титулованого спартаківця України та СРСР ходака з Сум Володимира Голубничого.  Але лише Володимир Голубничий, здійснивши свій черговий спортивний подвиг, приніс країні та рідному спорттовариству  „Спартак” не тільки залікові очки, а й срібну медаль ХХ-ї Олімпіади.

Штангіст Борис Павлов у першому ж підході не зумів взяти початкову вагу і отримав „баранку”.  Роман Нагірний був запасним в  команді.

Проаналізувавши виступ спартаківців у олімпійських стартах, Укррада розпочала діяльну підготовку до нових Олімпійських ігор, які повинні були відбутися в канадському Монреалі.

Задовільно провівши підготовку до найвищого спортивного форуму, українські спартаківські організації делегувати до збірних команд Радянського Союзу 15 своїх вихованців, які зарекомендували себе у престижних змаганнях європейського і світового рівня.

Для ходака з Сум заслуженого майстра спорту Володимира Голубничого ХХІ Олімпійські ігри  в Монреалі стали п’ятими  в його спортивній кар’єрі. 40-річний ветеран спортивної ходьби в своєму доробку вже мав дві золоті, одну срібну і одну  бронзову нагороду. Якби не прикра невдача, додому Володимир  повернувся б з новою нагородою.

Сергій Сенюков з Чернівців, майстер спорту міжнародного класу з стрибків у висоту, зарекомендував себе справжнім бійцем, довівши  це у багатьох змаганнях олімпійського року і мав, як кажуть, за плечима перший в країні результат . Важкоатлет з Хмельницька Сергій Полторацький в збірній країни  з 1975 року, був чемпіоном і призером СРСР, Світу та Європи.

До складу командної велогонки СРСР був зарахований студент  з Ворошиловграда (нині Луганськ) Анатолій Чуканов. Чемпіон країни та переможець міжнародних змагань, волейболіст з дніпропетровського „Спартака” Ігор Молибога був помітною особою в збірних України, став сильнішим  нападником, вміло ставив блоки, його й запросили до збірної СРСР і не помилились.

Жіноча гандбольна команда „Спартак” на чолі з І.Є.Турчиним не потребувала  ніяких рекомендацій. Жіночий гандбол, як  вид спорту, вперше був введений до олімпійської програми, тому неодноразовий чемпіон країни, володар Кубку європейських чемпіонів та призер світової першості став кандидатом  номер один до участі в Олімпійських іграх. Причому,  дев’ять  спартаківських гандболісток склали основу збірної команди СРСР.

ХХІ Олімпійські ігри, що пройшли в канадському Монреалі з 17 липня по 1 серпня 1976 року стали для спартаківців України найбільш вагомими і урожайними на спортивні нагороди.

Першими в історії олімпійського руху чемпіонками з гандболу стали гравці збірної команди СРСР під керівництвом заслужених тренерів СРСР киянина І.Є.Турчина і  москвича В.І.Ковальова. В складі збірної виступали київські спартаківки Людмила Бобрусь, Тетяна Глущенко, Галина Захарова, Лариса Карлова, Марія Литошенко, Тетяна Макарець, Людмила Панчук, Зінаїда Турчина і Наталія Шерстюк та представниці інших клубів країни. Їм  першим  вручені золоті олімпійські медалі.

Другу золоту нагороду «Спартаку» принесли велосипедисти в шосейній  командній  гонці,   де   радянські  гонщики раніше не перемагали. В складі команди виступав спартаківець з Ворошиловграду Анатолій Чуканов. Він разом з іншими спартаківцями  мінчанином Володимиром Камянським, Валерієм  Чаплигіним з Курська та естонцем Айво Піккуусом  подолали 200-кілометрову шосейну трасу за 2год.08хв.53,0сек. Наша команда випередила польських гонщиків, які стали другими, на 20 секунд, і принесли в командний залік збірній команді СРСР дорогоцінні очки.

Великі надії покладалися на спартаківських легкоатлетів, але вони не справдилися.

Після того, як шість  ходаків, в  тому числі і спартаківець В.Голубничий, в чемпіонаті СРСР напередодні Олімпійських стартів перевищили офіційний світовий рекорд в ходьбі на 20 км, на  Володимира, який був другим, покладалися великі надії. Але в Монреалі він застудився, і  йшов дистанцію хворим. Звісно, лише воля до перемоги і спартаківський обов’язок  примушували В.Голубничого не зійти з дистанції, але й це  не допомогло – сьоме місце.

А ось  другий  легкоатлет стрибун у висоту Сергій Сенюков, пройшов попередні змагання, потрапив до фіналу, де довелося виступати під зливою, і з результатом 2 м 18 см став п’ятим, принісши два очки збірній команді СРСР в неофіційному заліку.

Волейболісти команди СРСР, в складі якої виступав дніпропетровець Ігор Молибога, поступившись  у фіналі збірній Польщі – 2:3,  посіли друге місце. Радянським гравцям вручені срібні медалі.

Інші спартаківці України виступили невдало і заліку збірній команді не принесли.

Отож,15 українських спартаківців принесли збірній команді СРСР 9,15 очок.  По суті, це була капля в морі у порівнянні з 792,5 набраних збірним колективом країни очок в неофіційному заліку.

Наступні олімпійські старти давала Москва.

Спортивне життя після Олімпіади не затухало, воно спалахувало життєдайним вогником  і  наповнювалося новими результатами і досягненнями в різних видах спорту.

Ті обставини, що Монреаль передав олімпійську естафету  столиці соціалістичної країни – Москві, зіграли велику роль і стали значною подією в суспільно-політичному життя країни,  наклало відбиток на подальший розвиток фізкультурного руху в СРСР. Країна розпочала ретельну підготовку до Олімпійських стартів у Москві.

Олімпіада-80 була не за горами і спорттовариству необхідно  було вирішувати насущні завдання сьогодення.

„Спартак” на Україні став одним з найпотужніших спортивних товариств, яке  охоплювало понад 3,5 мільйонів працюючих в цій системі і об’єднаних  в 4909 колективів фізкультури виробничих підприємств, різноманітних установ і організацій та учбових закладів. За роки ІХ п’ятирічки спартаківці підготували 106 майстрів спорту міжнародного класу, 806 майстрів спорту, 21533 кандидатів у майстри спорту і першорозрядників,  1251715 спортсменів масових розрядів та 1198447 значківців комплексу ГПО.

Підготовка до Олімпіади-80  йшла повним ходом. Спартаківці використовували кожен  захід, щоб кандидати  до збірних команд  брали участь в них, підвищували свою майстерність, пробували себе в різних умовах, домагалися  вишукувати протягом чергового циклу необхідний комплекс завдань тощо. Такий перебіг заходів сприяв поліпшенню результатів у провідних спортсменів.

Поза увагою спартаківського керівництва не залишалася основна діяльність  спорттовариства. Вони проводили і брали участь  у звітних змаганнях згідно з календарним планом спортивних заходів, за виконанням яких пильно слідкував начальник учбово-спортивного відділу Укрради ДСТ „Спартак” О.С.Канакі.

Особливо насиченим був календар у легкоатлетів. Це й не дивно, адже „королева спорту” була найбільш „прибутковою” і давала  найбільшу кількість нагород і очок на змаганнях. Другий рік в олімпійському циклі став характерним у зростанні результатів і активності найсильніших спортсменів.

Удосконалювався стиль і методи роботи, ”Спартак” України помітно поліпшував свої показники. Завдяки чіткій системі планування  та контролю, посиленої організаторської роботи, зміцненню  контактів з галузевими міністерствами, відомствами і профспілками спартаківці  зуміли досягти  хороших результатів, як у зростанні масовості, так і у підвищенні майстерності своїх спортсменів.

Дострокове виконання планових завдань стало вагомим завдяки плідній роботі штатних і громадських працівників, тренерського складу.

Напередодні Олімпіади-80 спартаківські організації рапортували про дострокове виконання планових завдань.

З 19 липня 1980 року в Москві стартували ХХІІ Олімпійські ігри сучасності. Яскраве  свято спорту, миру і дружби тривало до 3 серпня і назавжди вкарбувалося в літопис світового олімпійського руху. Не дивлячись на намагання реакційних сил зірвати олімпійські старти, цей спортивний форум сучасності зібрав близько 6 тисяч спортсменів з 81 країни, по суті, увесь цвіт світового спорту. Володарями олімпійських нагород стали спортсмени з 36 країн світу.

ХХІІ літні Олімпійські ігри в Москві стали переконливим свідченням винятково високого рівня підготовки радянських атлетів, які вперше виступали всією олімпійською  програмою і здобули 194 призових нагород. Цей результат став явним тріумфом справжнього масового розвитку спорту в нашій країні.

Майже третину завойованих нагород  здобули олімпійці України – 75, з них 38 золотих, 19 срібних і 18 бронзових медалей. Про рівень підготовки українських спортсменів свідчило й те, що в ході змагань вони встановили  3 світових і 6 олімпійських рекордів. Успішні результати виступів на Олімпіаді стали наслідком наполегливої, цілеспрямованої роботи тренерського колективу та спортивних організаторів зі спортсменами протягом усього циклу підготовки до олімпійських стартів.

Яскраву перемогу, незабутні враження напруженої спортивної боротьби подарували глядачам і спартаківці України, яких республіканська рада спорттовариства делегувала на Олімпіаду. 16 спартаківців було включено до олімпійських команд, зокрема, з гандболу, плавання, легкої атлетики  тощо.

Героїнями Олімпіади-80 стала команда гандболісток збірної СРСР, яку готували до змагань заслужені тренери СРСР І.Є.Турчин і М.А.Луценко. Титуловані гравці київського „Спартака” – семиразові переможниці Кубку Європейських чемпіонок,12-разові чемпіонки країни, тріумфаторки Монреальської  Олімпіади, – склали кістяк  збірної олімпійської СРСР і вдруге піднялися на вищий щабель п’єдесталу.

Дев’ять  київських спартаківок (з них п’ять  вдруге) стали чемпіонками ХХІІ Олімпійських ігор – воротар Наталя Тимошкіна, гравці Людмила Порадник, Ольга Зубарєва, Лариса Карлова, Тетяна Кочергіна, Наталя Лук’яненко, Любов Одинокова, Ірина Пальчикова, Зінаїда Турчина, а також   аванградівка із Запоріжжя Валентина Лутаєва. Разом з ними в команді СРСР були представниці і з інших союзних республік.

Збірна команда СРСР стала чемпіоном Олімпіади-80,гравцям вручені золоті нагороди.

Ще дві золоті нагороди завоювали спартаківські плавці  вихованці заслужених тренерів СРСР А.А.Драпея, Л.Д.Капшученка і В.І.Ситника –київські майстри Сергій Красюк та Юрій Присекін, вони в складі естафетного квартету збірної СРСР 4 х 200 метрів вільним стилем стали переможцями фінального запливу й олімпійськими чемпіонами.

Сергій Красюк виступив ще в спринтерському запливі на 100 метрів вільним стилем. Він був першим, кому вдалося перевершити рекорд знаменитого Володимира Буре, який тримався понад шість років. Киянин разом з московським спартаківцем Сергієм Смирягіним виплив на рубіж 50 секунд і став срібним призером Олімпійських ігор.

Не  пробилися до збірних олімпійських команд із-за зниження спортивних результатів з академічного веслування В.Мороз з Дніпропетровська, стрільці-стендовики С.Охотський з Хмельницька і харків’янин О.Лавриненко, неодноразовий чемпіон країни з стрибків у висоту С.Сенюков з Чернівців  та п’ятиборець  зі Львова С.Картошкін. По суті, спартаківці не дорахувалися дорогоцінних залікових очок.


ІСТОРІЯ

ІСТОРІЯ (частина 2)

ІСТОРІЯ (частина 3)

ІСТОРІЯ (частина 4)

ІСТОРІЯ (частина 5)

ІСТОРІЯ (частина 6)

ІСТОРІЯ (частина 7)

ІСТОРІЯ (частина 8)

©2019 ФІЗКУЛЬТУРНО-СПОРТИВНЕ ТОВАРИСТВО «СПАРТАК»​ / ХАРКІВСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

Search