ФІЗКУЛЬТУРНО-СПОРТИВНЕ ТОВАРИСТВО «СПАРТАК»​

ХАРКІВСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

У ритмі часу

Олімпійський рік став успішним для спартаківців України. На московський спортивний форум вони делегувати 16 провідних спортсменів, з яких одинадцять повернулися з золотими нагородами. Це свідчило про вдалу підготовку до відповідних стартів, особливо з гандболу  і плавання, а в більшості спартаківці добилися істотного підвищення результатів.

Підводячи підсумки участі спартаківців у олімпійських змаганнях, Укррада ДСТ „Спартак” вказала на посилення контролю за роботою  тренерського складу. У зв’язку  з розширенням  програми Олімпіади-84:  введення до програми художньої гімнастики, синхронного плавання та інших,  сприяти їх розвитку, де в  „Спартаку” є надійні резерви. Спорткомітет України визначив 54 кандидатів-спартаківців до збірних команд на участь у наступних спартакіадних і олімпійських стартах, але скільки з них доб’ється  участі в них, залежало від спортсмена і тренера.

За успішну підготовку та участь в стартах ХХІІ Олімпійських ігор в Москві уряд нагородив велику групу спортсменів, тренерів та організаторів орденами  і медалями. Всі спартаківці, хто був причетний до олімпійських стартів, удостоєні нагород. Орденом Трудового Червоно Прапора відзначено заслуженого тренера СРСР І.Є.Турчина, орденом „Знак Пошани” гандболісток Л.Бобрусь, З.Турчину, Т.Кочергіну та інших. Орденом „Знак Пошани” відзначена й плідна організаторська діяльність по підготовці до московської Олімпіади спортсменів товариства голови Української республіканської ради ДСТ „Спартак” П.Ю.Влоха.

Московська Олімпіада стала тим   лакмусовим папірцем, яка виявила значний ріст масовості  й майстерності радянського спорту, дала важливий імпульс розвитку олімпійського руху й притягувала до масової фізкультури і спорту мільйони людей.

З кожним  новим роком відчувався дух наступної ХХІІІ Олімпіади, яка повинна була відбутися в американському Лос-Анжелесі. Спартаківці  намагалися внести значний вклад в олімпійську копілку країни. Це стало справою честі для них, і до того ж, спартаківці були у великому боргу перед Спорткомітетом України перед спортом високих досягнень.

Готувалися українські спартаківці і до зимових олімпійських Ігор, які повинні були відбутися в Сараєво – зимові, намагаючись примножити славні традиції радянського спорту.

З зимових видів найміцніші позиції були в ковзанярському спорті, зокрема, його лідером останнім часом стала київська спартаківка Валентина Лаленкова. Ще у 1979 році вона заявила про себе участю в чемпіонаті країни, де стала в спринті переможцем з швидкісного бігу на ковзанах, згодом брала участь в олімпійському Лейк-Плесіді та V зимовій Спартакіаді народів СРСР,посівши шосте місце. У 1982 році Валентина успішно виступила на високогірному Медео  в Меморіалі пам’яті М.С.Кисельова та завоювала велику бронзову медаль на чемпіонаті світу з багатоборства   в німецькому Карл-Маркс-Штадті.

В кінці 1983 року Валентина Лаленкова знову спробувала свої сили на Меморіалі М.С.Кисельова в Москві – одному з головних  відбірних стартів на Олімпіаду, де киянка чудово промчала 1000-метрівку, встановивши всесоюзне досягнення,  потрапила до списку сильніших на цій дистанції в світі за всі роки й посіла четверте місце. Впевнено виступила спартаківка у Москві й на дистанції 500 та 1500 метрів. Ці результати дали путівки на чемпіонати Європи і світу.

Європейський форум відбувся на високогірній ковзанці Медео під Алма-Атою. Валентина Лаленкова завоювала велику срібну медаль з рекордом СРСР за сумою багатоборства.

Київська спартаківка стала  чемпіонкою Європи з швидкісного бігу на ковзанах на спринтерській дистанції 500 метрів і двічі завойовувала бронзові нагороди.

На Чемпіонаті світу серед жінок в голландському Девентері   Валентина на спринтерській дистанції  була четвертою у багатоборстві.

В  югославському   місті  Сараєво стартували ХІV Олімпійські ігри 1984 року. Київська спартаківка з швидкісного бігу на ковзанах  на своїй коронній дистанції 1000 метрів показала четвертий результат і була восьмою на 3000 метрів, принісши залікову очки збірній команді СРСР.

Старший тренер жіночої збірної команди країни Б.Стенін відзначив у киянки високі якості  спортсмена: віра у власні сили, стабільність, надійність, особлива комунікабельність серед подруг, які недарма обрали її своїм комсомольським ватажком олімпійської команди ковзанярок. А у 1983 році Валентина Лаленкова потрапила до числа десяти кращих спортсменів України.

Олімпійський рік для спартаківців  був насичений багатьма  спортивними заходами, в яких поруч з досвідченими спортсменами змагалася і перспективна молодь.

Основні спортивні події 1984 року повинні були розгорнутися  на спортивних базах Лос-Анжелеса в Сполучених Штатах Америки  у серпневі дні. До них  старанно готувалися радянські спортсмени.

Проте не судилося посланцям СРСР, як і інших країн соціалістичної співдружності, взяти участь у найбільшому комплексному світовому спортивному форумі. Ще  задовго до відкриття Олімпійських ігор 1984 року в США при підтримці офіційних властей була розв’язана брутальна  антирадянська, антисоціалістична кампанія, готувались провокації, шантаж і навіть фізична розправа над радянськими спортсменами. Саме з цих причин спортсмени СРСР і цілого ряду інших країн змушені були прийняти єдино вірне рішення про неучасть у ХХІІІ Олімпійських іграх.

До ХХІІІ Олімпійських ігор радянські спортсмени посилено готувались, і щоб не пропала марно напружена підготовка до цього спортивного форуму, вирішено було провести міжнародні комплексні змагання найвищого рівня під назвою „Дружба-84”. Девіз цих турнірів, що згодом у серпні 1984 року  відбулися з усіх олімпійських дисциплін , -  став „Спорт, мир, дружба”, якнайкраще відповідав їхньому духові, тій атмосфері , що  панувала на спортивних аренах Москви, Праги, Варшави, Будапешта, Софії, Гавани, Улан-Батора. Саме на цих турнірах, а  не в далекому Лос-Анжелесі, панувала товариська атмосфера, торжество олімпійських ідеалів.

Для радянських спортсменів міжнародні  змагання „Дружба-84” стали  головною подією року і увійшли золотою сторінкою в світову історію спорту.

В складах збірних команд Радянського Союзу успішно виступали посланці українського „Спартака”, серед яких були представники різних олімпійських видів спорту. Вони   внесли значний  вклад в загальну перемогу збірного колективу країни.

*   *   *

Перебудова суспільства докорінно змінила відношення більшості адміністративних керівників до розвитку масової фізкультури і спорту, а відсутність належного фінансування зводила нанівець усі намагання спортивних і профспілкових керівників вивести її з прориву.

У важкий суспільно-політичний період перебудови з 1987 по 1991 рік, коли існувало єдине спорттовариство профспілок, поруч  з міцними „Динамо” і ЦСКА, спартаківці не пішли в тінь: їх особливий  характер і патріотизм дозволив їм залишатися  одним з провідних, як у великому спорті, так і в масовому фізкультурному русі, зберігаючи спартаківські традиції.

Багато спартаківців продовжували успішно виступати у всесоюзних і міжнародних змаганнях з різних видів спорту, ставали чемпіонами і  призерами. Як завжди, продовжували переможну серію на першостях країни та в Кубку європейських чемпіонів гандболістки  київського „Спартака”. В чемпіонаті Європи золоту нагороду виборола харківська легкоатлетка Людмила Джигалова. В олімпійському році в Сеулі вона стала чемпіонкою. Чемпіонський титул сильнішої в світі завоювала Наталка Лисовська зі штовхання ядра.

В цьому ж сезоні київські гандболістки „Спартака” виграли золоті нагороди чемпіонату СРСР, завершили серію переможних виступів в Кубку європейських чемпіонів, втринадцяте завоювавши цей почесний приз, а кращі спартаківки в  складі олімпійської збірної СРСР отримали бронзові нагороди ХХІV Олімпіади.

Не дивлячись на негаразди в суспільному житті країни, що відбувалися на початку 90-х, відчувалося, що  „Спартак” жив, дихав, набирався сил, щоб згодом вийти з „тіні” і юридично стати знову спорттовариством незалежної держави України.

Приємним сюрпризом для нового „Спартака” у 1992 році стала участь багатьох вихованців українського спорттовариства в ХХV Олімпійських іграх на спортивних аренах Барселони в складах збірної команди СНД − Співдружності Незалежних Держав (структура держав, створена після розвалу СРСР). Кращим дісталися олімпійські нагороди.

В складі збірної естафетної команди 4 х 400 метрів виступала заслужений майстер спорту харків’янка Людмила Джигалова.  Її стрімкий фініш  приніс Об’єднаній олімпійській команді золоту медаль. Це вже  була друга золота нагорода спартаківки.  До речі, Людмила у 1991 році стала чемпіонкою світу  в складі естафетної команди 4 х 400 метрів та була другою з бігу на 400 метрів. Скорилася харків’янці  і найвища сходинка чемпіонату  Старого Світу на  її  коронній дистанції.

Після закінчення спортивної кар’єри  титулована  спортсменка, заслужений майстер спорту СРСР Людмила Станіславівна Джигалова очолила у Харкові обласне управління у справах спорту і туризму.

Абсолютною чемпіонкою Барселонської Олімпіади  стала Олександра Тимошенко. Їй скорилася уся   програма художньої гімнастики, де киянка виступила без зривів, підкоряючи столицю Олімпіади витонченістю, досконалістю у виконанні вправ. Її перевага над суперницями була беззастережною. В нагороду – олімпійська медаль !

Олександра готувала шлях до високої нагороди ще п’ятнадцятилітньою  дівчинкою, коли під керівництвом своїх наставників на чолі з заслуженим тренером СРСР А.М.Дерюгіною стала чемпіонкою країни, потім переможницею ряду престижних турнірів, а у Сеульській Олімпіаді 1988 року піднялася на третю сходинку в багатоборстві. Київська майстриня художньої гімнастики стала восьмиразовою  чемпіонкою світу 1989 і 1991 років та Європи – 1988, 1990  і у 1992 роках з окремих вправ.

Успіх супроводжував і львівського боксера Ростислава Зауличного. У ваговій категорії до 81 кг, поступившись лише переможцю, спартаківець завоював срібну олімпійську медаль.

А в складі Об’єднаної команди СНД з гандболу виступали київські спартаківки заслужені майстри спорту СРСР Марина Базанова і Тетяна Горб. Команда  дівчат  посіла третє місце в олімпійському турнірі і гандболістки стали володарями бронзових нагород, проявивши чудові якості до завоювання високого місця.

Успішно  виступали в олімпійських змаганнях й інші українські спартаківці.

Відроджена запорізька СДЮСШОР „Спартак” з плавання вперше в історії запорізького „Спартака” делегувала до Атланти на Олімпійські ігри 1996 року п’ятеро своїх  вихованців: Світлану Бондаренко, Наталію Золотухіну, Володимира Ніколайчука, Ростислава Сванідзе та Дениса Силантьєва. Останній посів на Олімпіаді шосте місце з плавання на 200-метрівці батерфляєм, причому, в попередніх запливах встановив рекорд України.

До речі, на Олімпіаді в складах збірних були й інші спартаківські спортсмени: важкоатлет Тимур Таймазов (вага до 108 кг) та борець греко-римського стилю В’ячеслав Олійник  з Маріуполя, які виграли золоті нагороди, а в складі четвірки з академічного веслування киянка Світлана Мазій та Діна Міфтахутдінова завоювали срібні нагороди (з половинним заліком очок з іншим товариством).

Запорізька плавчиха Світлана Бондаренко, фіналістка Олімпіади-96 плаванням брасом на 100 метрів, стала срібним призером Кубку світу.

На ХХVІІ Олімпійські ігри у Сіднеї товариство „Спартак” України делегувало  до збірних команд 8 спортсменів, в основному  запорізьких плавців. Срібним призером олімпійських стартів став Денис Силантьєв на дистанції 200 метрів батерфляєм, в четвірці сильніших з греко-римської боротьби був Давид Манукян.

Рік 2004  був незвичним – олімпійським. Спартаківці, які делегували до складу національних олімпійських збірних команд України 28 спортсменів, пов’язували   великі надії на багатьох з них. На землі древньої Еллади в Афінах відбулися ХХVІІІ літні  Олімпійські ігри, де спартаківці вибороли дві золоті і 3 бронзові медалі. Олімпійськими чемпіонами з вільної боротьби стали львів’янка  Ірині Мерлені (тренери І.Г.Дух, О.В.Мельник) та киянин Ельбрус Тадеєв (тренер Р.С.Савлохов). Бронзові нагороди здобули Ганна Балабанова та Олена Череватова з Вінниці (тренери С.Н.Сергун, А.С.Непитаєв) в складі байдарки-четвірки на дистанції 500 метрів та миколаївець Сергій Білоусенко в складі четвірки з академічного веслування (тренери Р.В.Безсонова, В.Є.Раєвський). У змаганнях велосипедистів на велотреку Василь Яковлєв з Одеси (тренер В.П.Осадчий, А.В.Яблуновський) в парній гонці був п’ятим, а Світлана Мазій з Києва у двійці-парній з академічного веслування (тренер Д.А.Рябуха) була шостою. Ветеран плавання броварчанин Олег Лисогор (тренер В.А.Турчин) у фінальному запливі на стометрівці брасом теж посів шосте місце.

До „десятки” кращих ввійшли плавець Олександр Волинець з Тернополя (7 місце),його землячка Ольга Маслівець (10 місце) – з вітрильного спорту та інші.

Спортивне життя тривало, Україна готувалася до Пекінської Олімпіади.  Разом з усіма торували стежки  до неї і спартаківці. Вони делегували до складу збірних  23 спортсменів з восьми видів спорту, більше всіх  представляла „королева спорту”  − вісім.

Протягом 16 серпневих днів тривали змагання за програмою Олімпіади, де розігрувалося 302  комплекти нагород з 38 видів спорту. Спортсмени України,  які взяли участь з 28 видах олімпійської програми, вибороли 27 нагород – 7 золотих, 5 срібних та 15 бронзових.

Серед олімпійських лауреатів були й спартаківські спортсмени.

Золота нагорода в нелегких поєдинках дісталася жіночій збірній України з фехтування на шаблях. Вона виступала у складі спартаківок Ольги  Харлан  і Олени Хомрової з Миколаєва (і з заліком для Одеси), а також хмельничанок Ольги Жовнір і Галини Пундик і завоювала командну першість. В особистому заліку Ольга Харлан  стала восьмою, а Олена Хомрова – тринадцятою.

Високий статус спартаківця зумів підтвердити вихованець львівської спеціалізованої  спортшколи з вільної боротьби  переможець Кубка світу 2005 року, бронзовий призер чемпіонату Європи та світу, заслужений майстер спорту Андрій Стадник. На Олімпіаді львів’янин у ваговій категорії до 66 кг виборов срібну медаль, у фіналі поступившись сильному супернику.

Друга представниця львівської школи боротьби титулована Ірині Мерлені, олімпійська чемпіонка, цього року задовольнилася третім місцем у ваговій категорії до 48 кг і завоювала бронзову медаль.

Луганчанка Леся Калітовська виступала в змаганнях на велотреку в гонці переслідування  на 3000 метрів. Маючи за плечима вже чималий досвід участі у міжнародних стартах і повний комплект нагород на чемпіонатах світу,  спартаківка і на цей раз довела у нелегкій спортивній боротьбі  свою волю до перемоги і стала третім призером олімпійських стартів.

Повторила свій успіх чотирирічної давнини і представниця київської „школи Дерюгіних” заслужений майстер спорту Анна Безсонова. В Афінах-2004 вона була третьою в особистій першості з художньої гімнастики. В Пекіні Анна Безсонова знову завоювала бронзову нагороду.

Непоганий олімпійський доробок спартаківців з двох золотих, срібної і трьох бронзових нагород став серйозним кроком вперед у розвитку спорту в товаристві. Були сподівання, що з нагородами додому повернуться плавці, боксери, веслувальники, легкоатлети, але лише Леся Калітовська  до своєї „бронзи” додала п’яте місце  з програми велотреку. Інші потрапили до „десятки” сильніших, проте не зуміли пробитися до завітної  неофіційної олімпійської „шістки”.

Завойовані спартаківцями олімпійські статки визнані добрим результатом, бо до пекінських  стартів дійти  вдавалося тільки обранцям.

Олімпійські змагання для 28 спартаківців з 13 регіональних організацій, які змагалися у 11 видах спорту в Пекіні, стануть ще не раз предметом аналізу не тільки кожним учасником і їх  наставниками, а й керівництвом Центральної і  регіональних рад, головами федерацій та дирекціями спортивних шкіл.


ІСТОРІЯ

ІСТОРІЯ (частина 2)

ІСТОРІЯ (частина 3)

ІСТОРІЯ (частина 4)

ІСТОРІЯ (частина 5)

ІСТОРІЯ (частина 6)

ІСТОРІЯ (частина 7)

ІСТОРІЯ (частина 8)

©2019 ФІЗКУЛЬТУРНО-СПОРТИВНЕ ТОВАРИСТВО «СПАРТАК»​ / ХАРКІВСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

Search