ФІЗКУЛЬТУРНО-СПОРТИВНЕ ТОВАРИСТВО «СПАРТАК»​

ХАРКІВСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

Курс – на масовість і оздоровлення

Після 1960 року, коли товариство було перетворене з промислово-кооперативного в профспілкове, „Спартак” ніби отримав друге дихання. Тепер в Україні червоно-білий прапор „Спартака” об’єднував близько мільйона фізкультурників – вчителів і медиків, службовців державних установ і авіаторів, геологів і робітників комунально-побутових підприємств, журналістів, працівників культосвітніх установ та інших професій.

Українська організація товариства „Спартак” налічувала до 6 тисяч колективів фізкультури. Зростала спортивна база, яка вже  мала 200 стадіонів, 148 гімнастичних залів, понад 100 тенісних кортів і близько 5 тисяч різних спортивних майданчиків.

З кожним роком збільшувалася кількість підготовлених спортсменів високого класу. Кожний дев’ятий фізкультурник України представляв спорттовариство „Спартак”. В ньому виховано багато спортсменів, які гідно відстоювали честь країни на міжнародній арені.

Проте головним досягненням „Спартак” стало подальше поліпшення оздоровчо-спортивної роботи  серед трудящих. Тільки в літній Спартакіаді здоров’я у 1964 році брало участь 2 мільйони 180 тисяч чоловік.

Українська рада „Спартака” вже мала певний досвід роботи з проведення масових змагань за участю малочисельних колективів, особливо серед харчових підприємств і закладів, культпрацівників будинків і палаців  культури тощо, в яких, бувало, працювало до 15-20 осіб, залучаючи їх до участі у змаганнях та тренувальному процесі. Щоденним стало проведення виробничої гімнастики та фізкультпауз  в режимі трудового дня. Кожна  з обласних та міських рад ДСТ створили громадський орган по керівництву фізкультурно-оздоровчою і туристською роботою, план діяльності яких був насичений багатьма заходами.

Тепер серед спартаківців стали популярними так звані „дні здоров’я”, під час яких серед трудящих проводилися різноманітні доступні змагання, які крім фізичного навантаження несли на собі й моральне задоволення, цікаве і змістовне дозвілля.

Українська та регіональні ради спорттовариства, їх президії завжди наполегливо шукали нових шляхів для піднесення масовості фізкультурного руху.

І в цьому їм допомагала армія ентузіастів оздоровчо-спортивної роботи. Це їх справжнє  друге (після професії) покликання, природне для сучасної людини прагнення віддати багатство  своєї душі, розуму і роботящих рук

Інакше, мабуть, і не назвеш те, що робив скажімо, Сергій Іванович Жигазло – інженер-економіст колективу Держплану УРСР. Людина, якій вже давно за п’ятдесят, зріднилася зі спортом. Ця любов до спорту наче подовжила  день   і  додала   нових   сил.    Його  можна бачити після роботи на   спортивному  майданчику,   в  плавальному басейні, в стрілецькому тирі. І усюди встигає; його слово, порада допомагає залучати своїх колег багато профільного колективу Держплану УРСР. Сергія Івановича товариші обрали головою ради колективу фізкультури. Він досвідчений громадський інструктор, як і колектив  його, один з кращих в українському „Спартаку”.25/

Цієї високої пошани удостоєно ентузіаста оздоровчої роботи і туристської справи, керівника громадської ради Черкаського „Спартака” Павла Андрійовича Яцика. Лікар-стоматолог за професією, він став ентузіастом громадської роботи по проведенню маршрутів  вихідного дня,  організації семінарів з виробничої гімнастики, туристичних екскурсій по рідному краю тощо. Те, що робив Павло Андрійович, не піддавалося обліку, як не виміряти цифрами те,  що  робив він для загального народного добра, в ім’я спільної справи по оздоровленню трудящих, організації активного дозвілля.

Було багато й інших ентузіастів-спартаківців.

До свого 30-річного ювілею черкаські спартаківці вже успішно проводили  спортивно-масову і туристко-оздоровчу роботу.  По-діловому працювали громадські ради з оздоровчої роботи в Смілі, Умані, Звенигородці.

На Тернопільщині обласна організація „Спартак” довгі роки була лідером у цьому напрямку. В усіх членських організаціях  товариства належну увагу приділяли оздоровчій роботі у виробничій  сфері, навчальних закладах та за місцем проживання. Систематично і якісно організували та проводили  масові змагання,  гімнастику у режимі  робочого дня, туристські походи по рідному краю та інші заходи.

Заслуговували на увагу організація оздоровчої роботи в Луганській, Кримській, Сумській, Житомирській, Вінницькій, Київській та інших регіональних радах товариства.

Головні  завдання фізкультурного руху були  опреділені  Програмою КПРС, що вказувала   на необхідність забезпечення виховання, починаючи з дитячого віку, фізично міцного молодого покоління з гармонійним розвитком фізичних і духовних сил. Це був важливий етап  в розвитку фізичної культури і спорту в нашій країні. Саме на виконання цих  завдань після перебудови керівництва  фізкультурним рухом і була  спрямована організаційна  діяльність Української ради ДСТ „Спартак” на чолі з головою спорттовариства Ю.Г.Влохом.

Ініціаторами перенесення фізкультурно-оздоровчої роботи в жилі квартали стали молоді міста країни Сєверодонецьк та Нова Каховка, які виступили застрільниками походу за здоров’ям.  Їх підтримав індустріальний Дніпродзержинськ. Крім великої кількості  спортивних споруд в місті,  до ладу стала загальноміська „зона здоров’я”. На ній розташувалося 38 туристських таборів.

Збудували спортивні комплекси в місцях масового відпочинку трудящих і ровенчанські  спартаківці. У міському  парку  культури імені Т.Г.Шевченка обладнали 5 критих павільйонів для настільного тенісу,  три  корти, по два волейбольних і баскетбольних та один бадмінтонний майданчики.

Одесити стали переможцями республіканської заочної  спартакіади здоров’я. Вони  проводили масу змагань серед будинкоуправлінь  та колективів фізкультури, встановивши премії у тисячу карбованців для кращих.

Чимало добрих справ серед дітей та мешканців будинкоуправлінь з оздоровчої роботи організували запоріжці.

В наявності була  результативність колективних  зусиль працівників Кіровоградської обласної ради „Спартак” та облжитлоуправління з оздоровчо-масової роботи за місцем проживання, які зрозуміли важливість цієї державної справи. Саме тут проводилися змагання серед дітей, спартакіади здоров’я, туристські походи, екскурсії тощо.

Не забували, що  здоров’я –  народне  багатство,  спартаківці  Волині, Львівщини, Дніпропетровщини, Чернігівщини, Сумщини та інших регіонів   України.

„Кузнею здоров’я” прозвали черкасці туристсько-оздоровчі табори, що ніби гірляндами опоясали міста області.

Організації „Спартака” проводили значну туристсько-оздоровчу роботу в них з відпочиваючими. Тут були обладнані майданчики, виділені прогулянкові човни, туристські намети для походів вихідного дня, риболовні снасті тощо.  Тільки протягом 1964 року в оздоровчих таборах відпочивало понад п’ять  тисяч фізкультурників, 60 чоловік стали значківцями „Турист СРСР”. Будівництво спортивних споруд за місцем проживання, підготовка громадських кадрів організаторів, суддів по спорту дозволили залучити до занять оздоровчою роботою не тільки юнь, а й мешканців  будинкоуправлінь середнього та старшого віку.

Фізична культура і спорт міцно входили в повсякденний побут трудящих та молоді учбових закладів і організацій спорттовариства „Спартак” України. Вже у 1965 році товариство об’єднувало 5263 колектива  фізкультури  з понад мільйоном фізкультурників. Армія спортсменів вищих розрядів в „Спартаку” зросла до 146 майстрів спорту СРСР, 189 кандидатів у майстри та 3433 першорозрядників. І щороку  вона поповнювалася новими спортсменами, які посідали класні місця у звітних змаганнях.

Серед спартаківських колективів фізкультури і в цей період гасло „Усією бригадою на  стадіон, в турпохід!” не знімалося з порядку денного. В життя міцно входили поняття і терміни, що раніше взагалі були невідомі: оздоровча робота за місцем проживання, виробнича гімнастика в режимі  робочого часу, спартакіади здоров’я для людей середнього і похилого віку, різноманітні оздоровчі клуби, туристські походи, табори здоров’я та інші. І всі ці починання були зароджені спартаківським фізкультурним рухом. П’ятиденний трудовий тиждень покликав мільйони людей в похід за здоров’ям, на природу, в активне дозвілля. Життя поставило завдання: створити умови для повноцінного активного відпочинку. І в цьому спартаківці стали   застрільниками.

Спартаківці створили при кожному галузевому міністерстві, або відомстві Ради з оздоровчої роботи, які керували всією  фізкультурно-оздоровчою роботою у масштабі республіки і в своїх  організаціях. Українська рада ДСТ „Спартак” і галузеві Ради з оздоровлення  проводили спартакіади серед  авіаторів, геологів, працівників держустанов, учнів середніх учбових закладів Міністерства торгівлі, працівників зв’язку, медичних установ, культури тощо. На старти змагань з масових видів спорту виходили працівники усіх вікових груп, причому окремо для трудівників середнього і старшого віку, для яких організували спартакіади „Бадьорість і здоров’я”.

Громадські галузеві Ради з фізкультурно-оздоровчої роботи проводили змагання серед команд відділів, управлінь профільних Міністерств, залучали до занять в спортивні гуртки і секції, організовували виїзди  вихідного дня на природу, ходили в походи по рідному краю, деякі мандрували по річках або водосховищах під веслами і вітрилами.

Нагромадивши значний досвід роботи, спартаківці наполегливо шукали нових шляхів до піднесення масовості фізкультурного руху в Україні.

Після виходу в світ серпневих (1966 року) рішень партії і уряду про подальше піднесення фізичної культури і спорту в країні особливо плідними стали досягнення донецьких спартаківців з розвитку масовості в спорті та піднесення майстерності провідних спортсменів. З ініціативи обласної ради „Спартак” і громадськості розвивалися нові форми фізкультурно-масової роботи: діяли громадські   будинкові і квартальні ради фізкультури, школи громадських інструкторів, були обладнані простіші спортспоруди в житлових масивах, створювалися оздоровчо-фізкультурні клуби, профільні табори для підлітків, зони спорту і здоров’я. Плідна організаторська діяльність керівників обласної ради, яку очолювали в різні роки П.І.Авцен, Б.В.Романеску, А.М.Тульцев, дозволила в цей період підтримати  починання киян та черкащан про проведення спортивної трирічки. Були побудовані палаци спорту „Спартак” в містах Донецьку і Маріуполі та веслувальна база „Спартак” в Донецьку. Разом з комсомольськими організаціями спартаківці проводили масові спортивні змагання серед дітей і підлітків, такі як, „Олімпійська весна”, „Шкіряний м’яч”, спартакіади „За працю і довголіття”, „Здоров’я” та інші.. Організовували походи по місцях бойової, трудової і спортивної слави Донецького краю.

Спартаківці України в спільній співпраці з профспілками і комсомолом стали зачинателями добрих справ, цікавих починань та ініціатив, паростки яких пробивалися в кожній регіональній організації спорттовариства. Коли комсомольці і молодь, фізкультурники і спортсмени Києва і Черкащини розпочали ударну трирічку з будівництва спортивних споруд, їх, крім донеччан, підтримали усі спартаківські колективи республіки.

Ініціатори почину – черкасці спорудили  в центрі Черкас чудовий палац спорту „Спартак”. Двоповерховий  палац  представляв собою комплекс кількох  залів. Другий поверх займав великий ігровий зал (пройде час і його переобладнають під спеціалізований гімнастичний), на першому був шахо-шашковий клуб, зали для занять  видами боротьби та важкою  атлетикою. Звичайно, були адміністративні приміщення, лікарський пункт та інші.

В Черкасах також був реконструйований стадіон „Спартак” рафінадного заводу, збудовано  спортивно-ігровий  комплекс, стрілецький тир.

Уманські спартаківці реконструювали свій невеличкий зал, пристосувавши  його для занять з боротьби та для оздоровчої роботи. При нагоді тут тренувались спортгравці та проводилися змагання.

Новими спортивними спорудами збагатилися спартаківські організації Запоріжжя, Полтави, Кіровограда, Тернополя, Львова, Луганська, Харкова та інші.

До  розвитку   масового   спорту  на  підприємствах і в організаціях різко змінили тепер своє відношення адміністрація та профспілкові комітети, вбачаючи  в   ньому   зростаючу  соціальну значимість у виробничому процесі та сфері активного відпочинку. Цьому сприяло й  впровадження з 1966 року п’ятиденного тижня з двома  вихідними днями та багатьма іншими соціально-економічними факторами. Тепер кожний працюючий мав 111 вихідних днів на рік.

З переходом на п’ятиденку перед спартаківцями постали нові проблеми оздоровчої роботи, використання вільного часу для занять масовою фізкультурою, спортом, туризмом. Активізувалася діяльність регіональних оздоровчих рад.

В організаціях активного відпочинку дієву допомогу надавали інструктори-методисти з виробничої гімнастики та оздоровчої роботи. Пошук нових форм масової фізкультурно-спортивної  і туристської роботи став їм у пригоді при проведенні відомчих профспілкових спартакіад та спортивних заходів.

Але вершиною спортивної    піраміди все-таки залишався спорт, який був мірилом фізичної  досконалості людини. Значний прогрес відбувся в діяльності багаточисельних  галузевих рад „Спартака”, що дозволило значно збільшити кількість змагань та займаючих. Традиційними стають спартакіади галузевих профспілок, що проводилися разом з спорттовариством „Спартак”. Популярними стали „дні здоров’я”, що відбувалися як комплексний захід і вміщували до десятка видів масової фізкультури та туризму вихідного дня.  Набирала обертів спартакіада  працівників зв’язку, торгівлі, медиків та інших під девізом „Бадьорість і здоров’я”.

Головною метою  спорттовариства стало проведення оздоровчої і фізкультурно-спортивної роботи з людьми 30-50 років. Значна увага приділялася жіночому контингенту, адже в системі „Спартака” їх було біля двох мільйонів, які працювали в різних організаціях  і на підприємствах. А займалося масовою фізкультурою і спортом лише 600 тисяч чоловік. Ось залучити  до спорту іншу частину жіночої половини – стало однією з нагальних проблем Республіканського спорттовариства.

Крім того, необхідно було звернути увагу на роботу з населенням за місцем проживання, в місцях масового відпочинку, по створенню  оздоровчих груп, на підвищення рівня роботи з туризму вихідного дня, організації  різноманітних походів за здоров’ям, проведенням   заочних  спартакіад  „Здоров’я” і „Юність” тощо.

Вже було чимало прикладів успішно організованої  оздоровчої роботи.

В багатьох районах Львова в житлових масивах створені клуби за місцем проживання, де  займалися дорослі і діти. В спортклубі „Атлант” залучено 197 мешканців району, а у спортклубі ”Олімпійська  стріла” стрільбою з лука займалося понад 200 чоловік.

В Шевченківському районі м.Львова організований спортклуб „Шкіряна  рукавичка”, до якого потягнулася біля 500 підлітків, які опановували ази боксерського мистецтва. В оздоровчому клубі  „Берізка” працювало 8 груп „здоров’я”, керували ними досвідчені фахівці – заслужені тренери України, майстри спорту.

Цікаву оздоровчу роботу проводив Полтавський палац спорту. Він організував   10 груп здоров’я за місцем проживання населення, залучав до активного відпочинку, організовував  туринські походи з людьми старшого віку тощо.

Увага Української ради ДСТ „Спартак” та обласних і їм підвідомчих організацій була  сконцентрована в основному на залученні трудящих, учнівської і студентської молоді до занять безпосередньо в трудових колективах , учбових закладах й за місцем проживання. Своїм завданням „Спартак” передбачав розширення кількості секцій ГПО, туризму, груп загально фізичної підготовки і  груп здоров’я, збільшення кількості проведених змагань на місцях, організовуючи    їх у вільний від роботи та навчання час. ”Спартак” взяв на себе й таку функцію спілкування з населенням, як формування правильного відношення людей до масової фізкультури і спорту, розуміючи, що успіх справи у багатьох випадках  залежав від того, як практична діяльність буде здійснюватися в тісному контакті з багатьма державними і громадськими організаціями.

Більш  предметною в більшості трудових колективів тала робота з впровадженням виробничої фізкультури в побут працюючих і членів їх сімей,  за місцем проживання. Спортивне життя на підприємствах  спрямовували і підпорядковували створені ради з виробничої фізкультури.

Український „Спартак” розвивався гармонійно. В цілому, ініціатива йшла не тільки від Республіканської ради, більшість починань  проявлялося безпосередньо  на місцях.  Багато   виробничих колективів почали обладнувати спортивну базу своїми силами. Ці сповіщення щоразу надходили до Укрради від сотен колективів фізкультури. Тепер  спартаківці України  мали в наявності і користувалися 43 стадіонами, 420 спортзалами, 26 плавальними басейнами, в тому числі 16 критими, 180 стрілецькими тирами, понад 100 лижними базами і 5 тисячами плоскостних споруд. Це був показник того, як плідно на цій ниві працювали  всі – від Республіканської ради – до низової ланки.

Були введені в дію такі першокласні бази, як один з найкращих в Європі палац водних видів спорту в Харкові,  спортивний комплекс з критим  плавальним басейном у Ворошиловграді (нині Луганськ), зал боксу  і веслувальний басейн  в  Херсоні, лижна база і зал боротьби у Вінниці та ряд інших.

Ріст мережі спортивних споруд, як на виробництві, так за місцем проживання, забезпечив приток молоді в спартаківські колективи, секції й команди, в яких зростало  немало талановитих спортсменів.

Успіхи спартаківців України в спорті вищих досягнень стали вагомими завдяки зростаючої масовості фізкультурного руху в трудових колективах, установах та учбових закладах, що обслуговувалися спорттовариством.

„Дні” і „тижні”, що почали проводитися в низових колективах, сприяли залученню нових фізкультурників до активних занять. Наприклад,  День оздоровчого бігу лише в Чернівцях зібрав 33650 учасників з 79 спартаківських колективів.  А місцеве ВО „Електромаш” стартувало з 3460 бігунами різних вікових груп, 27 виробничих бригад вийшло на старт в Жовтневому парку тощо.

Черкасці провели “День оздоровчого бігу” масовим пробігом по центральних вулицях обласного центру, потім виробничники організували змагання  на дніпровській набережній, а учні місцевих училищ і технікумів почали складати нормативи комплексу ГПО. 8373 учасника вклалися в легкоатлетичні нормативи.

Цікаві змагання відбулися майже в усіх колективах українського „Спартака”.

А запорізькі спартаківці провели обласний фестиваль за участю виробничих бригад, в основі якого, крім показових спортивних та художніх виступів, були й змагання з багатоборства комплексу ГПО. Фестиваль  став початком багатьох патріотичних починань з розвитку масового спорту. Особливо популярним з них було „Усією бригадою – на  стадіон!”.

Спартаківці  провели республіканські змагання спорттовариства з багатоборства комплексу ГПО, а потім взяли участь збірним колективом в Кубку України на призи „Спортивної газети”.

80-ті  роки подарували всеукраїнському фізкультурному руху багато творчих починань з оздоровчо-масової  і спортивної роботи колективу, розширили пошук додаткових резервів для ефективного використання фізичної культури і інтересах масового оздоровлення трудящих. Цьому сприяли прийняті партійні і урядові постанови, особливо „Про  дальше піднесення масовості фізичної культури і спорту” (1981р.), яка опреділила магістральний напрямок  розвитку фізкультурного руху в країні, дало міцний  імпульс всій роботі і в Українській організації „Спартака”.

Спортивні календарі кожного спартаківського колективу, міських, районних  і обласних організацій були значно розширені. В її основу було покладено цілий комплекс фізкультурно-масових заходів. Серед них змагання серед  комсомольско-молодіжних бригад. „Кращий в  праці –  перші в спорті!”, спартакіада допризовної  і призовної молоді під девізом „Непереможна і легендарна”, змагання  з літнього багатоборства ГПО “Всією сім’єю – на старт!” або ще „Тато, мамо і я – спортивна сім’я”,  серед збірних команд ЖЕКів, над якими шефствували ради „Спартака”. Девіз цієї  спартакіади – „З дворових майданчиків – до Олімпійських  висот!” та багато інших.  Кожна з спартакіад та змагань набували популярності й помітно сприяли   дальшому росту фізкультурних лав.

В Україні серед виробничої молоді стали заочні змагання „Усією бригадою – на стадіон!”, започатковала республіканська „Робітнича газета”. Проведення цих змагань стало невід’ємною частиною патріотичного руху „Фізкультуру і спорт – на службу п’ятирічки”. Понад 56 тисяч бригад брало участь у цьому огляді, і вочевидь третина з них були з спартаківських трудових колективів.

Одними з перших підтримали цей почин запорізьці. Керівництво обласної ради „Спартак” на чолі з В.Є.Лобановим організувало перший в області зліт-фестиваль серед виробничих підрозділів. Успішно провівши організаторську підготовку до цього заходу, спартаківці в один з чудових вихідних вийшли на стадіон та спортивні бази товариства.

На фестивалі після показових виступів стартувало 38 спартаківських бригадних колективів, більшість з яких були жіночі, з бігових дисциплін, настільного   тенісу, міні-футболу, волейболу, шахів тощо.

Почин  запорізького „Спартака” з проведення подібних оглядів-фестивалей був схвалений і обласним  спорткомітетом і Укррадою ДСТ „Спартак”.

Вже незабаром понад 2200 виробничих бригад спартаківців включилось у всесоюзний огляд-конкурс  під девізом „Усією бригадою – на стадіон!”.

Гідно в цьому конкурсі представляли Українську організацію  „Спартак” 13 бригад Ужгородського  виробничо-поліграфічного об’єднання  „Патент”.

Лунала  спортивна слава йшла й про колектив Запорізької кондитерської фабрики.

Спортивною називали на Миколаївському автотранспортному підприємстві і бригаду №21, комсомольсько-молодіжна бригада Миколаївського ЦУМа.

Добра слава йшла й про трудові й спортивні досягнення бригад Шаповалової з Ворошиловградської  (нині Луганської) телеграфно-телефонної станції, Пронька з Чернігівської музичної фабрики, Анатолія Чеберяка з Черкаського реммехзаводу, який сам був першорозрядником, відмінним баскетболістом і організатором, зумів прищепити любов до спорту усім членам бригади, яка стала першою в заводській, а згодом і в міській спартакіаді під девізом „Бадьорість і здоров’я”, та ряду інших.

З  впровадженням бригадної форми занять фізичною культурою на Запоріжжі в перший рік проведення конкурсу „Всією бригадою – на стадіон” стартувало 38 бригад спартаківських колективів, але вже  у другому етапі фестивалю, який проводився по програмі Всесоюзного тижня ГПО, взяло участь 151 бригада, 113 бригад вийшли на старти Всесоюзного дня бігуна. Всі ці масові заходи сприяли росту лав фізкультурників і сплоченню й дружбі самих бригад.

Запорізькі спартаківці, ставши  піонерами цього руху, не зупинялися на досягнутому і згодом, разом з обласною радою профспілок започаткували    проведення у весняно-літній сезон на базах відпочинку трудящих спартакіади „За бадьорість і здоров’я”.

В Україні   „Спартак”  зажив гучної слави. За останні роки помітно зміцніла матеріально-технічна база спорттовариства. Свій ювілей спартаківці зустрічали, маючи 43 стадіони, 380 спортзалів, 24 плавальних басейнів, в тому числі 16 критих, 180 стрілецьких тирів, понад ста лижних  баз та 4155 плоскосних споруд. В „Спартаку” було підготовлено 43 заслужених майстрів спорту СРСР, 400 майстрів спорту  СРСР міжнародного класу, понад 2000  майстрів спорту СРСР. На кінець ювілейного року „Спартак” України об’єднував 2 млн.730 тис. фізкультурників. А своє  свято зустрічав виконанням планових завдань за минулий  рік, підготувавши 833 тисячі значківців комплексу ГПО, 875 тисяч спортсменів-розрядників,124 майстрів спорту СРСР та 19 майстрів  спорту СРСР міжнародного класу.

Українська рада „Спартака” спільно з міністерством житлово-комунального господарства  України розробила і впровадила в життя широку програму фізкультурно-оздоровчої роботи  за місцем проживання  на наступне п’ятиріччя. Нею передбачався  цілий комплекс заходів, особливо щорічних змагань серед спортивних родин, збірних юнацьких команд ЖЕКів і домоуправлінь, створення  різноманітних оздоровчих клубів,  обладнання заміських оздоровчих  таборів в мальовничих місцях, створення „стадіонів під вікнами” тощо. Ці заходи дістали належної прописки в багатьох  містах республіки, стали популярними і масовими. В Севастополі, наприклад, на старти  змагань вийшло понад 300 спортивних сімей. Спартаківці Запоріжжя стали зачинателями легкоатлетичних пробігів серед родин. Цей почин підхопили в різних областях республіки, а вже переможці обласних фіналів брали участь в спартакіаді України під егідою „Спартака”.

Важливою і відповідальною справою  „Спартака” залишалося залучення населення до масових занять фізичною культурою і спортом за місцем проживання, як того вимагали рішення урядових документів. Серед практичних заходів  спартаківців стало зміцнення матеріальної бази за місцем проживання, створення дитячих футбольних команд при ЖЕКах і будинкоуправліннях, організація клубів за інтересами тощо. Так, досвід одного з таких клубів за місцем проживання – „Олімп” з Ворошиловграда, який об’єднав  любителів бігу, був схвалений президією Республіканської ради спорттовариства і впроваджувався в інших містах України.

Знайшли розповсюдження серед юнацтва конкурси „А нумо, хлопці!”, до програм яких входили питання олімпійської вікторини, стрільби з пневматичної зброї, перетягування канату, підтягування на турніку  тощо.

Усе більшої популярності набував дворовий спорт. Із задоволенням,  наприклад, виступали підлітки  з Центрального району міста Миколаєва в змаганнях серед дворових футбольних команд  в турнірі на приз пам’яті   Героя Радянського Союзу К.Ольшанського, в спартакіаді „Юність” та в інших цікавих спортивних заходах. В Мінському районі Києва при ЖЕКу №1215 міська рада  „Спартака” створила клуб юних боксерів, до якого потягнулися десятки хлопчаків і серед них й  „важкі”  діти, за якими вже були приводи в міліцію.

А кіровоградці започаткували спортивне свято під девізом „Будинок, в якому я живу”  До його програми  ввійшло багато масових видів спорту, фізкультурних вправ тощо. Заслуговував уваги і розповсюдження також досвід фізкультурної роботи  в підліткових клубах олександрійського „Соколу”, що на Кіровоградщині,  чернігівської „Юності” й інших. Поліпшили спортивну базу при ЖЕКах харківські спартаківці, обладнавши шість спортивних майданчиків та вісім – при гуртожитках. В місті Ромни, на Сумщині, обладнано фізкультурно-оздоровчий клуб з басейном, де  діяла парна баня, в клубі проводилася дискотека. При ЖЕК-3 міста Ужгорода створено дитячий велоклуб „Золоті колеса”. Міська рада „Спартака” придбала 50 веломашин для  тренувального процесу та участі у змаганнях, обладнала велобазу, направила для роботи двох платних і трьох громадських тренерів. А згодом ужгородці створили по методу білорусів і фізкультурно-оздоровчий комбінат (ФОК).

Тривали чисельні масові спартакіади галузевих  міністерств і профспілкових організацій  під егідою „Спартака”. Ці змагання завжди справляли чудове враження на учасників  та  уболівальників. Реалії лишній раз свідчили про вірний магістральний напрямок  з впровадження масової фізкультуру у побут населення, який  обрали в своїй діяльності спартаківці України.

 

Вони творили історію

 

З перших днів свого існування нове товариство широко розгорнуло організаційну роботу по масовому охопленню трудівників системи промислової кооперації систематичними заняттями  фізичною культурою і спортом, вихованню всебічно розвинутих та фізично здорових громадян, готових до праці й захисту Батьківщини, створенню спортивної бази.

Очолили цю копітку роботу справжні ентузіасти спорттовариства, які розробили оперативні плани розвитку масового спорту, по створенню широкої мережі колективів фізкультури, міських, міжрайонних і обласних керівних органів ”Спартака”. Пройде кілька років і спортивні осередки в артілях стануть набирати темпи в своїй діяльності. А створення регіональних рад товариства в Україні сприятиме організаційному зміцненню колективів промислової кооперації.

Спустошлива війна принесла велику шкоду спартаківському господарству. Але вже в перші місяці після звільнення міст і областей від фашистських загарбників, відроджена Республіканська  і області ради „Спартака” приступили до відбудови народного господарства, не забуваючи при цьому і про розвиток фізичної культури.

У післявоєнний період Українську раду спорттовариства „Спартак” очолив Віль Павлович Орел, який і перед війною вже незначний період обирався головою.

На початку 50-х його змінює Іван Борисович Махиня, потім в кінці 50-початку 60-х головою стає Юрій Миколайович Плугін. У 1961 році головою Українського спорттовариства   обирається заслужений майстер спорту СРСР Костянтин Олександрович Бусигін, який у 1966 році передає естафету Прокопію Юхимовичу Влоху. Ця особа стає  цілою епохою у розвитку спартаківського фізкультурного руху. На роки його керівництва припадають  значні успіхи спартаківців України, коли  вони завоювали значну кількість нагород усіх рівнів. Серйозну увагу було приділено важливому питанню підготовки спортивних резервів. В товаристві виросло немало талановитих самобутніх молодих спортсменів. В числі вихованців „Спартака” було багато спортсменів, які завоювали найвищі спортивні титули, а ходак В.Голубничий вже двічі був чемпіоном  Олімпійських ігор, гандбольна команда  Київського „Спартака” майже в повному складі стала чемпіоном світу і двох Олімпіад, багаторазовими володарями Кубку Європейських чемпіонів тощо.

Майже 20 років був у керма Республіканського спартаківського товариства  Прокопій Юхимович Влох. Орденом „Знак Пошани” країна відзначила його заслуги.

В середині 80-х український „Спартак” очолив заслужений тренер України, майстер спорту СРСР Юрій Миколайович Маслачков, який передав естафету Володимиру Романовичу Пащенку.

На протязі значного періоду заступниками голови Укрради працювали К.А.Бусигін, начальниками  оргвідділу  Ірина Григорівна Дяченко, учбового – заслужений майстер спорту Олександр Спиридонович Канакі, працівниками – Володимир Михайлович Отт, Георгій Агафонов, Борис Олексійович Семибратський, Яків  Самойлович Криницький, Віталій Борисович  Страшевич, Петро Іванович Безносенко і багато інших, які сприяли   іміджу спартаківської організації України.

Вони творили історію „Спартака”.

Значний внесок у розвиток  фізкультурного руху в регіонах внесли очільники  спартаківських регіональних організацій.

Ще на західних кордонах України тривали криваві бої за визволення республіки від ворога, а у звільнених областях до керівництва вибиралися колишні фронтовики, які пройшли горнило війни, нагороджені за подвиги бойовими орденами і медалями.

Так, 14 травня 1944 року в Житомирі відновила свою діяльність обласна рада ДСТ „Спартак”, яку очолив її довоєнний голова І.Ф.Чайчук-Чайківський. У важких  умовах воєнного часу, при відсутності матеріальної бази і забезпечення спортивним інвентарем, формою, обласна рада товариства мобілізувала юнаків і дівчат області на розгортання фізкультурно-спортивної роботи.

Згодом обласну організацію очолював С.І.Оксанич (1947-1948 р.р.), а з 1948 року – до І Спартакіади України головою ради був  Георгій Михайлович Журавльов, який сприяв введенню в  дію стадіони „Спартак” в Житомирі та Коростені, потім  був З.М.Гулько (1956-1959 р.р.), Едуард Казимирович Борковський (1959-1961 р.р.), з 1961 до 1964 року – Г.М.Ільєнко, М.О.Кучківський, В.І.Жариков, а згодом чудова людина, здібний організатор, фронтовик Євген Михайлович Юмашев  понад сім років керував спартаківською  організацією, багато зробив для розгортання фізкультурно-оздоровчої роботи. Потім на чотири роки (1970-1974 р.р.) обирається головою Борис Іванович Білокуров, якого змінив талановитий керманич спартаківського руху на Житомирщині Михайло Миколайович Самборський. З невеликою перервою, коли було ліквідовано товариство (1987-1992 р.р.), він до цього часу очолює товариство. На його долю випали важкі часи, коли двічі треба було відновлювати товариство, але нині Житомирська організація −  одна з кращих в українському „Спартаку” – розгорнута  широко спортивно-масова і фізкультурно-оздоровча робота, відновлюється спортивна база, готуються спортсмени високої кваліфікації. Понад 30 років голові товариства допомагає його бойовий заступник Володимир Данилович Демчик.

Слова вдячності заслуговують перші післявоєнні голови обласних товариств ДСТ „Спартак” в Луганській (тоді – Ворошиловградській) області  ветеран Великої Вітчизняної  війни Микола Іванович Мишалов, згодом заслужений  працівник фізичної культури і спорту України, Микола Іванович Жулій та Петро Степанович Полупан впродовж чверть віку мали великий вплив на розвиток фізичної культури і спорту в регіоні, здобуваючи заслужені перемоги в різноманітних оглядах-конкурсах на кращу постановку фізкультурно-оздоровчої і спортивної роботи та сприяючи підготовці чемпіонів Олімпійських ігор, світу та Європи.

Після звільнення Одеси у 1944 році від ворога поновила свою роботу обласна спартаківська організація, її очолив Костянтин Євгенович Обідейко. Незважаючи на тяжкі часи відбудови народного господарства, молодь тягнулася до спорту. Поновили свою діяльність чисельні артільні колективи, учбові заклади, розпочалися масові змагання та складання нормативів комплексу  ГПО. З’явилися перші розрядники, майстри спорту, серед них стендовик Юрій Никандров, велосипедисти Ельза і Віктор Табачковські, Валентина і В’ячеслав Гейнемани, майбутні заслужені тренери України та інші.

Непогану спортивну спадщину К.Є.Обідейко передав своїй правонаступниці Зінаїді Миколаївні Ієвлевій, яка протягом 14 років очолювала обласне спорттовариство. Спартаківці Одещини готували збірників області до трьох  Спартакіад України та деяких до Спартакіад народів СРСР. Кращі захищали честь країни у міжнародних стартах.

Згодом  до  керма   спартаківської   організації були обрані Є.О.Горелюк (1964-1970 р.р.), І.В.Ратушний (1970-1972 р.р.), А.О.Колдаков (1972-1973 р.р.), В.П.Токарєв (1974-1976 р.р.), В.В.Козачковський (1976-1979 р.р.), А.В.Румянцев (1979-1985 р.р.) і Ю.А.Поволоцький (1985-1987 р.р.) – до злиття всіх профспілкових спорттовариств в єдине. Але кожний з керманичем, які очолювали „Спартак”, залишили помітний слід в діяльності  обласної організації.

Про запорізьких очільників спорттовариства окреме слово. Свій лік „Спартак”  в Запоріжжі почав з 19 липня 1935 року, коли була утворена міська рада Всесоюзного ДФТ промкооперації.  До її складу ввійшли перші колективи фізкультури взуттєвої фабрики імені Леккера, ”Харчовик” – кондитерської фабрики, „Коопхімпром”(фабрика ремонту одягу) та інші. А потім, коли  з 1 січня 1939 року була утворена Запорізька область в складі республіки, через місяць почала функціонувати обласна спартаківська організація. У витоків спартаківського фізкультурного руху стояли тренер з волейболу Яків Курцер, організатор фізкультури в профспілкових організаціях Борис Кравцов та інші.

У післявоєнні роки обласну раду „Спартак” очолив фронтовик Яків Лейнзон. Йому допомагали активісти, які прагнули відродити фізичну культуру в колективах промкооперації. Гордістю Запорізької спартаківської організації тих років були чемпіони України і Центральної ради ДСТ „Спартак” борець  класичного (нині греко-римського) стилю  Микола Сафошин і боксер Анатолій Бандалетов, штангіст Петро Линник та інші.

У 50-70-х роках обласну спартаківську організацію теж очолювали колишні фронтовики Володимир Миргородський, потім з 1957 по 1973 рік Олександр Красницький,  їм допомагав начальник учбово-спортивного відділу, майстер спорту з фехтування  Михайло Кірсанов, ветеран спартаківського товариства, який вірою і правдою  служив йому понад піввіку.

З 1973 року спартаківців Запоріжщини очолив Євген Молчанов, а з 1976 року і понад 32 роки (з деякою перервою) керманичем став Володимир Євгенович Лобанов. Молодий випускник Київського інституту фізкультури, який успішно виступав на футбольних полях у командах першої ліги, приїхав до Запоріжжя.  Працював у спортклубі „Комунар”. Помітивши його неабиякий організаторський хист, вміння працювати з людьми, відчувати потреби сьогодення, Володимиру Євгеновичу запропонували очолити обласну раду „Спартак”. У 26 років він став головою спорттовариства. Проблеми, з якими зітнувся новий голова, не  знітили молодого фахівця. Йому допомагали його однодумці, досвідчені оргпрацівники, які були добре обізнані з тенденціями сучасного спорту.  Серед них – І.Є.Цвєткова, пов’язана з товариством понад 30 років, Л.В.Петрова, Н.Т.Белямінова, Г.В.Земська та інші.

Молодий ватажок запорізьких  спартаківців розпочав з будівництва спортивної бази: спорудження цілого комплексу з ДЮСШ,  важкоатлетичним залом. Планувалося також  приміщення для готелю і самого товариства. Не забували і про масовий спорт. Запорізькі спартаківці стали зачинателями багатьох  починів, серед них „Всією бригадою − на стадіон”, проводили масові спартакіади „За бадьорість і здоров’я” та інші. А ще – багато провідних  спортсменів стали збірниками українських команд, захищали честь республіки на всесоюзних змаганнях. У 70-80-х роках широку відомість у межах колишнього СРСР набула плавальна СДЮСШОР облради ДСТ „Спартак”, яка організувала при кількох школах Запоріжжя вісім спеціалізованих класів з плавання. Заняття плавців проходили у 25-метровому басейні головної спортивної споруди облради – палацу спорту „Спартак”. Його стабільна спортивно-оздоровча робота була налагоджена завдяки старанням директора, колишнього фронтовика Наума Тєлєсова, який до цього   курирував будівництво цього палацу, і добився присвоєння йому звання „Найкраща спортивна споруда”.

Ставши піонерами багатьох починів, запоріжці не збиралися зупинятися на досягнутому, вони продовжували торувати стежки до масової  фізкультури,  залучаючи нову когорту  працюючих.

В  далекі  30-ті   Всесоюзна   кооперативно-промислова Рада та оргбюро Центральної ради „Спартак”  дозволила п’ятьом областям України, в т.ч. і Чернігівській, організувати оргбюро обласної ради спорттовариства. 29 квітня 1935 року рішенням облпрофради були створені оргбюро при кожній профспілці, які допомагали протягом травня створювати фізкультурні артільні колективи. А у вересні 1938 року проводиться 1-ша обласна  конференція товариства „Спартак”, яка обрала керівний склад облради в складі голови  Шендерея, заступника голови Дикого, членів президії Кантора, Бельського  і Кривенького.

Становлення товариства перервала війна.

Лише у 1944 році відновилася робота товариства. Головою обласної ради стає Михайло Аркадійович Рожовський. Приходять і перші результати. У 1946 році Чернігівська організація  займає друге місце серед обласних рад товариства в республіці. Другою стала і Прилуцька міжрайрада. Через рік з’явилися і перші майстри спорту СРСР.

З квітня 1946 року головою облради обирається  Василь Михайлович Дикий, член  товариства  з 1935 року. Він сприяє розвитку в обласному  товаристві 24 видів спорту, створенню нових колективів фізкультури, організації спартаківських виробничих бригад, 32 з яких перевиконують  планові завдання, працюючи по-стахановськи, з’явилися чемпіони республіки і Центральної ради „Спартак”.

4 травня 1962 року естафету на посаді голови обласної організації приймає Леонід Федорович Шатько,  через чотири роки його змінює Володимир Станіславович Татур, а з квітня 1967 року – Павло Іванович Валуйко.

Чернігівська обласна організація міцніє, об’єднуючи 143 колективи фізкультури, працює з 9 галузевими обкомами та одним теркомом профспілок. З’являється нова плеяда перспективної молоді: призерами юнацької першості СРСР з веслування на байдарках і каное стають Володимир Воробей і Михайло Мінгель, а Центральної ради ДСТ „Спартак” Марія Кулеш, Ольга Пугач, Віктор Ведьохін, Раїса Рудакова, з вільної боротьби – Олександр Іванов. Срібну нагороду на чемпіонаті України завойовує Леонід Єдомаха і виконує майстерський норматив.   Призерами Спартакіад України стають боксер Володимир Примак, веслувальники М.Мінгель, О.Арцимович та інші.

У липні 1974 року головою облради обирається Станіслав Юрійович Ломако, а у лютому 1984 році головою стає Євген Михайлович Бондаренко. При них з’являються майстри спорту міжнародного класу, успішно розвиваються лижний спорт і біатлон, а заслужений майстер спорту Олександр Батюк завойовує звання чемпіона світу та срібного призера Олімпійських ігор з лижних гонок.  До складу збірних команд України ввійшли провідні спортсмени Євген Базилинський і Лариса Педан – з лижних гонок, Олександр Сич, Віктор Фесюн – з біатлону, дзюдоїст Сергій Дяченко, веслувальник Михайло Мінгель т інші.

... 1944 рік для волинських спартаківців став періодом відновлення свого товариства в краю. Довгі роки тривала перебудова. Лише 60-ті роки стають якісно  новим етапом у становленні  спортивного товариства. Обласна рада на чолі з А.С.Єрмолкевичем розпочала будівництво спорткомплексу „Спартак”. Створено понад 80 колективів фізкультури. Успішно працювали перші тренери Григорій Свириденко, Василь Коваленко, Антон Шахраюк, Петро Стус, Євген Ковальчук та ряд інших, які готували  перспективну молодь. Вже у 1964 році Авксентій Банера першим з волинських спартаківців став чемпіоном України і ЦР ДСТ „Спартак” з греко-римської боротьби, виконав норматив майстра спорту.  Були створені Луцька і Ковельська ДЮСШ. Пріоритетними видами спорту стають види боротьби, легка атлетика, волейбол, важка атлетика, дзюдо, шахи. Різко зросла масовість фізкультурного руху, особливо у 70-80-х роках.

Цьому сприяли працівники облради на чолі з Іваном Володимировичем Дієвим, яку він очолив у 1971 році. При ньому обласна  спартаківська організація здобула значну спортивну славу в товаристві. Працював 131 фізкультурний колектив, дві міськради – в Ковелі і Новоград-Волинському, роботу проводило 110 штатних працівників. Стали до ладу Луцький будинок фізкультури „Спартак”, потім Ковельській,  стадіон „Спартак” у Володимир-Волинському, 10 спортзалів, 4 стрілецькі тири, десятки спортмайданчиків.  Були створені спортклуби за місцем проживання населення. Зростала спортивна майстерність  спартаківців-волинян. Чемпіоном VІІ Спартакіади  України  став самбіст Іван Кухарик, бронзовими призерами легкоатлети Іван Мартинов і Анатолій Бердніков. Призером першості країни з веслування на байдарках  стали Тетяна Коваль та Володимир Бендер, який згодом першим з волинян був чемпіоном юніорської першості світу в Італії у 1985 році. В обласній організації волинського „Спартака” було підготовлено десятки майстрів спорту, сотні першорозрядників  кандидатів у майстри, спортсмени  для збірних команд України і СРСР.

…Вся історія Дніпропетровської спартаківської організації нерозривно зв’язана з чудовими людьми, професіоналами в своїй діяльності, прекрасними організаторами, талановитими  працівниками, людьми небайдужими, які своєю ініціативою, творчим підходом до справи творили цю історію, кожний з яких вписав свою яскраву сторінку. Активна і плідна діяльність їх в усіх ланках організації, піклування про масовість, високу спортивну майстерність  завжди були нормою життя й діяльності голів спорттовариства „Спартак”.

Серед них один з перших післявоєнних голів Костянтин Олександрович Шибаєв, який понад 15 років (1952-1967 р.р.) стояв у керма спартаківського спорттовариства, його змінив Борис Михайлович Костенко −  чудовий організатор, на долю якого випала нелегка ноша: сприяння проведенню масових оздоровчих заходів, підготовці спортсменів високого класу, учасників багатьох всесоюзних і міжнародних змагань. Він теж понад 14 років −  з 1973 по 1978 рік – обирався керівником обласної  організації „Спартак”.  До речі, у 2002 році Борис Михайлович сприяв відродженню спартаківського товариства на Дніпропетровщині., вдихнув в нього новий життєвий струмінь, по суті, все розпочавши з початку. Зараз спартаківська організація області – одна з провідних  в спорттоваристві України.

А завжди поруч в роботі, в скрутні і радісно хвилюючі хвилини обласного спорттовариства йшли працівники обласного апарату. Серед них – Федір Ісайович Шевченко, Антоніна Василівна Зиберова, Ольга Іванівна Палькеввич, голова турклубу  „Романтик” Олександр Іванович Павленко та інші.

Відчутна допомога була і з боку голів міських спартаківських організацій, особливо Валентина Івановича Полозова з Кривого Рогу, Олександра Даниловича Штернберга – з Нікополя, Ростислава Федоровича Водоп’яна – з  Дніпродзержинська, Анатолія Анатолійовича Логиновського – з Дніпропетровська та інших.

Своєю плідною працею творили історію товариства й інструктори галузевих організацій – Майя Степанівна Лукіна (автотранспорт), Валентина Михайлівна Мінчуковська, Тетяна Олександрівна Ячейкіна (зв’язківці), Галина Іванівна Швадченко (комунальне господарство), які вписали славні сторінки своєю працею з впровадження масової фізкультурно-оздоровчої роботи в повсякденний побут трудівників, проведенні серед них спортивних заходів, організації секційної  роботи.

... Старожилам Херсонської обласної організації  „Спартак” не   забути післявоєнних років, коли, не дивлячись на важку відбудовчу роботу в народному господарстві, розпочався і бурхливий розвиток фізкультурного руху.  Будуються стадіон „Спартак”, спеціалізовані зали боксу та важкої атлетики, веслувальна станція. В заснованій чудовим організатором  Аркадієм Барановим школі боксу „видається продукція” – майстри спорту, члени збірних команд Центральної ради товариства,  неодноразові переможці  чемпіонатів України тощо.

Залишили приємні спогади херсонські веслувальники, особливо Іван Головачов, що був у фіналі Олімпійських ігор, важкоатлети, футболісти, майстер спорту з шашок, неодноразовий переможець першостей Центральної ради „Спартака” Михайло Контрабарський, який сприяв розвитку цього виду в Херсоні та інші.

Всі ці досягнення були результатом плідної діяльності обласного товариства, у витоків  якого стояв  Олексій Сергійович Склярів. Його справу продовжили Віктор Макарович Сурін, Борис Васильович Мочалов, Віталій Федорович Федорищенко, Борис Васильович Мочалін …

23 роки очолював спартаківську організацію Черкащини Костянтин Михайлович Крилов, спочатку міжрайраду, а з утворенням у 1954 році Черкаської області, й обласну. Сам відмінний довоєнний і післявоєнний спортсмен-легкоатлет, чемпіон країни, став не менш відмінним організатором однієї з кращих спартаківських організацій,  досвід якої з розвитку масової оздоровчої роботи розповсюджений в країні,  як і турисько-фізкультурна  серед відпочиваючих в турисько-оздоровчих таборах, які раніше намистом оповили мальовничий куточок над Дніпром, під Черкасами.

Естафету ветеран війни і спорту передав молодому організатору Едуарду Петровичу Мігукіну, який вдало перейняв методи роботи попередника і вміло розгорнув  спортивно-масову і секційну роботу з розвитку олімпійських видів спорту. 14 років молодий голова керував великим спортивним господарством, завжди вносячи щось нове й цікаве.

В нелегкій роботі їм допомагали заступники голови Микола Мойсейович Зелінський, Микола Іванович  Перерва, завідуючі оргвідділом Валентина Петрівна Свистунова, Надія Яківна Полтавець та інші.

Славні спортивні традиції мають львівські спартаківці, яких в різні післявоєнні часи очолювали Сергій Степанович Красавін, Ісмаїл Сабірович Янбухтін, Микола Прокопович Кравченко, Сильвестр Васильович Дмитрів та інші. Вони вивели обласну організацію „Спартак” в число лідерів з усіх показників фізкультурного руху. Деякі з них  були чудовими спортсменами, майстрами спорту міжнародного класу, ветеранами Великої Вітчизняної війни, добре розуміли усі перипетії спортивного життя, високо несли спартаківський прапор та зберігали традиції спорттовариства.

Першою  підмогою для них були їх заступники Юрій Михайлович Хлистов, Георгій Степанович Маленюк, Роман Михайлович Шиманський, Павло Павлович Редька, начальники відділів Любов Мойсеївна Красовська, Віра Львівна Тартаковська,  Валентина Анатоліївна Канзюба, Володимир Вікторович Самогнін, інструктори  Надія Опанасівна Глушкова, Тамара Павлівна Косінова, Борис Ілліч Єрьомін, Римма Миколаївна Волкова, Галина Мефодіївна Магола та багато інших фахівців облради.

Ті досягнення львівської спартаківської організації стали вагомими завдяки плідній роботі організаційних працівників, які зуміли мобілізувати інструкторів-методистів підприємств, тренерський склад та активістів на виконання поставлених завдань по підготовці спортсменів високої кваліфікації, розгортанню оздоровчо-масової роботи за місцем проживання, проведення галузевих спартакіад, турнірів тощо.

... У 1944 році ініціативна група на чолі з Борисом Зданевичем провела установчу  конференцію, започаткувавши в Рівненській області спортивне товариство „Спартак”. Борис Зданевич став першим головою, поклав початок створенню колективів фізкультури та спортивних секцій, а згодом і підготовці перших майстрів спорту та учасників багатьох всесоюзних і міжнародних змагань.

З моменту створення Кіровоградської області у 1939 році, бюро по організації обласного спорттовариства „Спартак” очолив Н.Й.Брателевецький.  Незабаром він став головою  обласної організації. Відомо, що в післявоєнний час Н.Й.Брателевецький керував  обласною радою спорттовариства. Спорт підіймали  з руїн. Найбільш популярними в обласному товаристві були легка і важка атлетика, волейбол, фехтування, баскетбол, шахи  і шашки. Відроджувалися й фізкультурні колективи, яких у 1945 році було вже 57.  Прийшли й перші успіхи: баскетболісти „Спартака”, які склали основу збірної міста, були  чемпіонами І Спартакіади України 1947 року. В команді грала Зоя Білоус – майбутня збірниця СРСР, заслужений майстер спорту.

У 1950 році товариство очолив І.М.Франкель Зроблені перші кроки з розвитку матеріальної бази спорту, здійснювалося шефство над сільськими колективами.

У 1953 році обласну раду очолив відомий на Кіровоградщині спортивний організатор В.Г.Язиков, при якому з’явилася практика відзначати кращих тренерів. Було пошановано тренерів М.Ковальського – з баскетболу, А.Грабаря – з фехтування та інших. Чемпіонами Укрради  стали кіровоградські баскетболісти. Почала культивуватися стендова стрільба і засвітилася чемпіонська зірка І.К.Вільного.

60-ті роки були доволі плідними в діяльності „Спартака”. Обласну організацію очолив молодий, енергійний та досвідчений фізкультурний організатор Г.В.Шулькін. Товариству вже належало 240 колективів фізкультури. Виробилася система організації масових змагань, щороку проводилися галузеві спартакіади „Здоров’я” тощо. Відкрилася ДЮСШ. На цьому фоні помітно зростала й спортивна майстерність спартаківців,  які робили вагомий внесок в  скарбницю  здобутків області: фехтувальники ДЮСШ „Спартак” були третіми в Україні, призерами стали й веслувальники. Колектив ШВЛП у 1966 році в першості СРСР серед навчальних закладів  системи цивільної авіації здобув перше місце в змаганнях з легкої атлетики, баскетболу, гімнастики та футболу. До речі, футболісти цієї школи були й чемпіонами Укрради „Спартака”.

Голова обласної ради товариства М.В.Артеменко, який очолив її ще 1964 року,  спрямував діяльність організації на збереження позитивних тенденцій на наступне п’ятиріччя, Відбулися певні зрушення в розвитку спортивної бази. В системі діяли 2 стадіони, 9 спортзалів, 118 спортмайданчиків, 4 лижні бази, 7 тирів, 27 турбаз. У 1970 році в чемпіонатах Укрради  39 кіровоградців вийшли переможцями та призерами, гандбольна команда посіла третє місце. Спартаківці Кіровоградщини взяли шефство над ЖЕКами і проводили значну оздоровчо-масову роботу за місцем проживання.

Напередодні піввікового ювілею „Спартака” очільником обласної організації став В.О.Ковальов, при якому  якісно зміцніла база товариства, до 142 одиниць збільшилось колективів фізкультури. Напередодні ювілею 6 спартаківців стали чемпіонами України, 4 – ЦР та 21 – Укради ДСТ, а в призерах в цих змаганнях  − понад 130 чоловік.

... Після створення спорттовариства „Спартак” в Москві, через рік, у 1936 році воно з’явилось і в Севастополі. Особлива заслуга у його створенні належить Ользі Андріївні Агєєвій. Будучи головою артілі „Червоний швейник”, вона створила міську організацію „Спартак”. У 9 артілях промкооперації були організовані колективи фізкультури, збудовано спортивний зал „Спартака”. Популярністю у спартаківців користувалися народне веслування, волейбол, футбол, проводилися змагання, кроси. У передвоєнні роки чемпіонами країни стали  Семен Бойченко і Михайло Шулежко з плавання, призером – спринтер В.Кочетов з бігу на 100 метрів.

У післявоєнний період севастопольські спартаківці подарували місту багато нагород різного ґатунку, стали зачинателями різноманітних починів з оздоровчо-масової роботи, успішно проводили масові спартакіади, регати, перегони. В цьому велика заслуга голів Рожинцева, Свєтланова та інших.

Значний вклад у те, щоб  спартаківська міська організація була однією з кращих в республіці,  вніс його голова  Арнольд Дмитрович Маркін,  який очолював облраду понад 20 років. Нині на честь його пам’яті  проводиться Всеукраїнський меморіальний турнір з волейболу. 10 років  працював головою і Георгій Венціанович Скаблов.

Плідну роботу проводили голови організацій „Спартак” Миколаївської, Полтавської, Івано-Франківської, Чернівецької, Вінницької, Закарпатської, Сумської та інших областей і м.Києва.

В кінці 80-х років спортивне товариство, як й інші профспілкові, були злиті  в єдине – ВДФСТП. По суті, „Спартак” було ліквідовано , що як довела реальність, стало великою помилкою партійного і спортивного керівництва країни.  Це негативно позначилося на фізкультурному  русі України.

Лише на початку 90-хпочалося відродження спортивного товариства „Спартак”, яке  проходило у два-три етапи.

Першими реанімували обласне товариство спартаківці Житомирщини на своїй конференції 15 січня 1992 року, обравши головою М.М.Самборського, а заступником В.Д.Демчина. Стараннями засновників товариства на з’їзді  у 1996 році відновили „Спартак” в Рівненській області. Головою став М.Трофимчук, та тільки у 2001 році на звітно-виборній конференції  обрано нового голову. Ним став майстер спорту міжнародного класу з   легкої   атлетики В.Степанський.  Не залишилися в боргу волиняни: 4 січня 1992 року відновила свою діяльність спартаківська  організація Волині на чолі з „старожилом” І.В.Деєвим, заступником  − О.В.Хмурим.

Запорізьких спартаківців теж очолив „старожил”, чудовий організатор і наставник молоді В.Є.Лобанов.

З приходом до керма українського „Спартака” спортивного професіонала В.Є.Баженкова разом з його командою однодумців, ситуація з життєдайністю спорттовариства різко змінилася. Копітка, організаторська діяльність партнерів принесла чудові наслідки. Почали відроджуватись та організаційно міцніти регіональні області і міські спорттовариства. До керівництва прийшли вольові професіонали, спроможні відродити минулу спортивну славу та імідж „Спартака”.

Кіровоградську обласну організацію нині очолив Г.І.Сальков, на Дніпропетровщині головою  обрано спочатку Б.М.Костенка, згодом В.А.Орешину, в Херсонській області – О.І.Маломужа, Івано-Франківській – М.Ф.Стефанкова,  Чернігівській _ Ф.С.Алтусова,  а нині – П.П.Лобаса, Черкаській − заслуженого тренера України Ю.Я.Мовчана, Харківській – спочатку В.В.Берестовенка, а з 2003 року – І.В.Туника, Львівській – В.В.Первачука, Полтавській – Л.Новохатька, а потім – В.І.Рубана. З перервами в кілька років відроджуються одна за одною обласні організації „Спартака”: в Донецькій, − до керівництва в якій приходять В.Тисленко, а потім С.М.Задорожний, Сумській − О.Ю.Стрельченко, Тернопільській – В.М.Приймак; Одеську очолив А.В.Яблуновський, заслужений тренер України, майстер спорту міжнародного класу; Вінницьку – В.Я.Михайлов, Миколаївську – В.Ф.Вовченко, Луганську − Ю.М.Популященко, Чернівецьку – М.В.Товстоновський, Закарпатську – А.М.Яцина, Хмельницьку – В.В.Повх, Рівненську – В.А.Шевчук, Київську – М.М.Жирний. Столичну міську спартаківську організацію очолив В.П.Петриченко, Кримської Автономної республіки – І.В.Житнюк, Севастопольську міську – В.С.Пензин.

Майже у кожного з голів обласних і міських рад за плечима і досвід виступів на спортивній ниві, як спортсмена, а у багатьох – творча організаторська робота в колективах та спартаківських організаціях, які  сприяли    підготовці провідних спортсменів, якісному проведенню змагань, будівництву спортспоруд.

Кожний зробив багато корисний справ з розвитку спорту, а тому  спартаківський імідж був дорогим для обраних  голів регіональних організацій спорттовариства. На цій посаді  вони намагалися віддати накопичений досвід вихованню спортивної молоді, передати їй естафету чудових досягнень з розвитку масового спорту, щоб спільно творити колективний портрет спартаківського товариства України профспілок.

Доброго слова заслуговує покоління провідних тренерів „Спартака”, яке на різних  етапах розвитку спортивного товариства  виховувало чудових спортсменів в різних видах спорту, які успішно захищали  спортивну честь спорттовариства на змаганнях різного масштабу. Це покоління наставників спортивної молоді несли естафету честі і відданості спартаківському прапору України на відповідальних змаганнях.

Про таких роботящих, добрих, безкорисливих людей в народі кажуть, що на таких земля тримається. Вони віддають усього себе  улюбленій справі, дбайливо вирощують хороших спортсменів, людей міцної волі і ясної мети з високого розвиненим почуттям громадянського обов’язку, справжніх патріотів.

З законною гордістю в цьому нарисі можна сказати про кілька сотен талановитих тренерів, які по суті, писали історію спортивного товариства   своєю напруженою працею на протязі 75-річного шляху. Вони стали фундаторами – педагогами в найкращому розумінні цих слів.

В 60-80-х роках гучна слава йшла про жіночу гандбольну команду київського „Спартака”,  на чолі якої стояла людина-легенда – Ігор  Євдокимович Турчин.  Своєю настирливістю, подвійною енергією, творчою вдачею він зробив  команду екстра-класу, яка завоювала визнання і славу на Олімпіадах, чемпіонатах світу і СРСР, була багаторазовим володарем Кубку європейських чемпіонів та інших.

Чудовий тандем талановитого наставника заслуженого тренера СРСР А.М.Дерюгіної та прославленої спортсменки заслуженого майстра спорту СРСР, її дочки І.І.Дерюгіної створив свою школу з художньої гімнастики, з   якої вийшла ціла  плеяда не менш талановитих спортсменок, не менш титулованих, як і їх наставниці. „Школа Дерюгіних” успішно видає „на гора”  щорічно висококласних „художниць”, яких завжди можна бачити на змаганнях усіх масштабів, причому, на усіх шаблях п’єдесталів.

Глибока шана і вічна вдячність вихованців справжнім майстрам-педагогам заслуженим тренерам СРСР В.Є.Чередніченку, В.І.Полякову, П.П.Іванову, В.В.Зеленському, які  виховали чемпіонів Олімпійських ігор, світу, Європи, СРСР, переможців матчів-гігантів США-СРСР та інших змагань – заслужених майстрів спорту СРСР В.Голубничого, М.Кульчинову, Л.Джигалову та інших.

На веслувальній ниві успішно трудився заслужений тренер СРСР Т.Шапошников з Рівного, вихованець якого А.Шарикін – чотириразовий чемпіон світу з веслування на байдарках і каное, а 38 майстрів спорту щиро дякують тренеру  за їх підготовку і успішну участь в змаганнях. М.С.Герцик зі Львова –неодноразовий чемпіон України та СРСР став і талановитим фахівцем з веслування на байдарках і каное, виховав не одну плеяду вольових спортсменів, які давно вже перевершили свого наставника. А Мирослав Степанович став доктором наук, професором, ректором Львівського інституту фізкультури, талановитим теоретиком веслування, сприяє підготовці спортсменів високого класу.

В  Києві  зародилася  спартаківська школа акробатики, спортивної гімнастики, видів  боротьби,  біля  якої  знаходилися  заслужені  тренери України  П.Н.Рабинович,  Є.О.Мураховська,  Л.А.Ейдельман, В.С.Багарлицький, В.М.Горжій та інші. Плідно працюють в столиці фехтувальники Л.Шапіро і  Й.Д.Вітебський, Ф.Ю.Циркель, О.С.Омельчук, З.М.Турчина  – з гандболу, Г.Ю.Гостомельський і Г.О.Козачище – з хокею на траві, І.П.Бобков, В.М.Кузьміченко – з регбі та інші.

Луганчани пишаються своїми наставниками з баскетболу – Ю.В.Валігурою, велоспорту – І.Янович і С.Базиним, стрибків у воду – Я.Ф.Боровиком та іншими.

Плідно працювали тренери з Дніпропетровська – К.Г.Дячук,  Ю.І.Шнейдер, Л.А.Китаєва, Ф.С.Янкелевич, А.Т.Цоцко; Сімферополя – В.О.Івчатов, А.Б.Файнгольд; Севастополя – Г.М.Громович, В.Т.Гребенець, В.С.Коваленко;    Черкас – А.І.Яровий, Ф.М.Смирнов, Ю..Мовчан; Чернівців – Д.Г.Тубеншлак; Харкова – В.В.Лавриненко, О.Г.Єсипенко, М.Ф.Остапенко, В.Титов, В.Смєлова, В.Ямников; Хмельницька – Я.А.Чеберяко; Сум – В.Синявин,  В.Клекоч; Запоріжжя – М.Д.Богатикова, М.І.Харчук, А.П.Швець, А.П.Белілова, Н.Артюх, Ю.Шестаков, М.Дубов; Миколаєва − В.М.Радовинський;  Житомира −  подружжя Свєтачевих, П.А.Ситар, М.І.Сидяков та багато-багато інших.

З кожним роком зростають ряди кваліфікованих  фахівців з фізичної культури і спорту в „Спартаку”: тепер з’явилися  нові, східні види спорту, в яких  пробує свої сили молодь, і вже їх вихованців можна бачити в чемпіонах і призерах багатьох міжнародних змагань. Вдумливі вихователі віддають свої знання і здібності, всі багатства душі благородній справі вихованню здорових, міцних, загартованих спортом, сильних духом людей на благодатній ниві незалежної Української держави.

Фізкультурно-спортивне товариство „Спартак” активно    підтримує 16 галузевих  профспілок (перелік додається в кінці нарису), з якими співпрацює товариство, їх керівники входять до складу президії „Спартака”. Профспілкові організації обслуговують понад 4 млн. працюючих.

Останні роки щорічно регіональними радами товариства спільно з галузевими міністерствами, відомствами, профспілковими організаціями, відділеннями Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності і господарницькими структурами проводяться фізкультурно-масові та оздоровчі заходи серед трудящих   та членів їх сімей, молоді, дітей та підлітків, а також галузеві і міжгалузеві спартакіади, спортивні змагання „Юний спартаківець” з пошуку майбутніх олімпійців з 10 видів спорту, різноманітні турніри, матчеві зустрічі, велоперегони, парусні регати тощо. Тільки протягом останніх двох років проведено щорічно понад 240  регіональних і по 12 всеукраїнських  галузевих спартакіад.

На високому організаційному рівні, як великі фізкультурно-мистецькі свята, при активній підтримці виконавчої влади на місцях, керівників підприємств і організацій, профспілок, глядачів, засобів масової інформації, проводяться щорічно спартакіади всіх рівнів ВАТ „Укртелеком”, Ради профспілки працівників газових господарств України, Ради профспілки працівників нафтової і газової промисловості, Укрпошти, ДК „Укртрансгаз”, профспілок – авіапрацівників, шляхового господарства, геології, геодезії та картографії України, державних установ, житлово-комунального господарства, зв’язку, охорони здоров’я, культури та інших, а також  щорічні міжгалузеві спартакіади фізкультурно-спортивного товариства „Спартак” профспілок України.

В цьому велика заслуга керівників галузевих профспілок України: Івана  Звінника, Анатолія Короля, Івана Ярового, Олександра Попела, Анатолія Циганюка, Миколи Кравчука, Тетяни Нікітіної, Таміли Казаріної, Людмили Перелигіної, Анатолія Михайленка, Олексія Романюка, Тетяни Ясько, Миколи Паскевича, Володимира Тютюгіна, Володимира Дмитришина, Лідії Марченко, за що їм  щира подяка від Українського ФСТ „Спартак”.

Значна увага у товаристві на сучасному етапі приділяється розвитку олімпійських і неолімпійських видів спорту. Пріоритетними в „Спартаку” стали види спорту – вільна боротьба, плавання, веслування на байдарках і каное, бокс, легка атлетика, важка атлетика, гандбол, футбол – жіночий і чоловічий тощо.

Готують спортивний резерв для збірних команд України спартаківські організації Автономної республіки Крим, Вінницької, Дніпропетровської, Запорізької, Луганської, Львівської, Одеської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Чернівецької, Черкаської, Чернігівської областей, м.Києва і Севастополя.

Відроджене славетне, справді народне, фізкультурно-спортивне товариство „Спартак” набирає обертів, з оптимізмом дивиться в майбутнє. Все, що зроблено за ці  роки, і авторитет, який має спорттовариство в Україні, - це дуже велика і копітка діяльність багатьох поколінь спартаківців, керівників усіх рівнів, які працювали в товаристві і працюють в теперішній час, впроваджуючи славні спартаківські традиції та примножуючи спортивну славу товариству.

Важко виділити серед них найкращих: всі бажали плідної діяльності спорттовариству, але були працівники й активісти, користь від яких неоціненна. Це, насамперед Костянтин Бусигін, Прокопій Влох,  Віль Орел, Ірина Дяченко, Юрій Маслачков, Валерій Пащенко, Володимир Лобанов, Володимир Баженков, Олександр Канакі, Олександр Єсипенко, Володимир Отт, Євген Баженков,  Анатолій Стукін,  Анатолій  Белов, Анатолій Іванько, Віктор Даценко, Георгій Козачище, Володимир Плосконос, Валерій Коваленко, Сильвестр Дмитрієв, Іван Деєв, Михайло Самборський, Іван Давкін, Іван Водяха, Олександр Прокуда, Борис Юмашев, Євген Бобовик, Микола Жулій, Володимир Ковальов, Едуард Мігукін, Юрій Поволоцький, Євген Баженков, Григорій Кузьменко,  Юрій Мовчан, Володимир Тропін, Петро Лобас, Едуард Михайлов, Анатолій Горний, Микола Пасаса, Віктор Первачук, Євген Баженков, Григорій Верзун, Борис Лобко та інші, які багато зробили для розвитку та становлення спорттовариства на різних етапах його існування і внесли значний вклад у його відродження на сучасному рівні.

Розповідь про „Спартак” України була б неповною, якби не згадати про тих, хто висвітлював на сторінках преси, радіо і телебачення його славне минуле й відроджене сьогодення. Протягом багатьох років допомагали й допомагають товариству сьогодні працівники засобів масової  інформації. Серед них – Людмила Мовчан, Людмила Радченко  Людмила Воскобойникова, Іван Гром’як, Ян Димов, Євген Карельський, Володимир Маєвський, Анатолій Волошин, Сергій Клейцун,Анатолій Подашевський, Олександр Гончарук, Володимир Казимиров, Михайло Волобуєв, Валерій Костінов, Борис  Бібік, Василь Страшевич, Галина Нечаєва, Євген Герелюк, Станіслав Янчуков, Валентин Щербачов та багато інших майстрів гострого пера.  Ім теж велика пошана!

* * *

Відтворене фізкультурно-спортивне товариство „Спартак” відзначає свій 75-річний ювілей, виходить на нові рубежі. Перебудова суспільства вносить на марші нові корективи в його діяльність, розуміючи складність поставлених проблем і тривалою й непростою перебудовою товариства. – коли треба змінювати погляди, шукати нові методи в роботі та підходи  до впровадження в життя масової фізкультури і спорту, − керівництво спорттовариства робить усе можливе, щоб спорт і масова фізкультура стали надійними помічниками населення у загальній справі оздоровлення нації. І це – не тільки вимога часу, це – головне завдання.

Українське товариство „Спартак” профспілок виходить на старти різноманітних змагань і стати в них переможцем – мрія кожного спарта


ІСТОРІЯ

ІСТОРІЯ (частина 2)

ІСТОРІЯ (частина 3)

ІСТОРІЯ (частина 4)

ІСТОРІЯ (частина 5)

ІСТОРІЯ (частина 6)

ІСТОРІЯ (частина 7)

ІСТОРІЯ (частина 8)

©2019 ФІЗКУЛЬТУРНО-СПОРТИВНЕ ТОВАРИСТВО «СПАРТАК»​ / ХАРКІВСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

Search